Серед криворіжців і до сьогодні живуть люди – свідки і учасники тих історичних подій лютого 68 років тому. Їхні спогади для нас – безцінна частина живої історії, яку писали наші батьки і діти.

 

11 лютого німецький війська нанесли сильний контрудар у напрямку Апостолово, щоб затримати наступ 3-го Українського фронту та утримати коридор уздовж правого берегу Дніпра для виводу своїх військ із району Нікополя та Марганця, таким чином вони уникали оточення, але зазнали значних втрат бойової техніки та амуніції. 17 лютого був відновлений наступ на Криворізькому напрямку. Звільнення міста відбувалося нанесенням двох ударів із півночі в районі селища Веселі Терни та південно-східного напрямків із району Апостолова. Наступ вівся у складних кліматичних умовах, великі морози змінювалися відлигою, що перетворювала постачання військ у пекельні муки. Так малися такі факти, що перед наступом кожному солдату видався гарматний снаряд чи мінометна міна, які вони повинні були нести на багатокілометровому марші, або залучалися жителі звільнених сіл, яким нарізалися під примусом розстрілу дільниці постачання. Під час здійснення наступу радянські війська широко почали застосовувати нічні удари, що мали велику ефективність та деморалізували німецькі війська незвичними методами та тактикою ведення військових дій. Слід зазначити, що крайня нестача боєприпасів для гармат призводила до значних людських втрат, так як німецькі масові танкові атаки за підтримки піхоти просто не було чим відбивати, лише ціною власного життя. І тому ми маємо сумну статистику, що під час визвольних змагань за Нікопольсько-Криворізький плацдарм та звільнення Кривого Рогу загинуло понад 200 тисяч радянських солдат проти 112 тисяч німецьких вояків. Саме такі факти призвели до того, що в офіційних виданнях, мемуарах, спогадах маються деякі перекрутки дійсності, про страшні людські втрати згадують мимоволі, хоча за спогадами свідків під час форсування Дніпра вода була червоною від людської крові, людські тіла відносило вниз по течі Дніпра аж до самого Чорного моря. Під шквальним вогнем гинули цілі військові підрозділи. Так під селищами Недай Вода, Лозуватка, Софіївка, в районах станцій Девладово, Апостолово, Лошкарівка і до цих пір на місцях проведення військових операцій залишаються не поховані останки солдат і та робота, яка проводиться патріотами-одинаками чи громадським об’єднанням „Пошук-Дніпро” має своє людське визнання, але не зі сторони чиновників чи політиків…

Штурм північного пригороду та рудників почався о 05.00 годині 22 лютого солдатами 82-го стрілецького корпусу, які до 06.30 звільнили станцію Мудрьона, форсували річку Саксагань та до 11.00 звільнили станцію Карнаватку, рудник Леніна, одночасно продовжуючи наступ із півдня війська 64 стрілецького корпусу звільнили станцію Довгинцево, Робітниче селище, рудник Змичка, центр міста та його південну частину. Доречно згадати про дії 6-го та 9- го окремих стрілецьких штурмових батальонів (штрафбати), вони були укомплектовані цілком із офіцерів, які здійснили дисциплінарні проступки. Командував 6–м ОСШБ капітан Сулімов, а 9–м ОСШБ підполковник Ісаев. Зазначені батальони використовувалися безпосередньо для звільнення міста зі сторони станції Червона та Робітничого селища. За час боїв у місті вищезазначені батальйони зазнали незначних втрат. Але маються сухі цифри періодів дій зазначених військових підрозділів, так 6 ОСШБ загинув в період з 13.02.1944-29.02.1944, а 9-й ОСШБ загинув з 20.02.1944 – 26.02.1944. Знайшлися спогади одного із „штрафбатовця” капітана Мальцева, де він зазначив: „...через чотири дні після нашого штурму міста, передавши свої позиції 266 стрілецькій дівізій, нам наказали взяти висоту...після короткого марш-броску за місто ми зайняли позицію перед німцями...комбат нам говорив, що у нас нема пушок, нема мінометів...але є борг перед Вітчизною...і ми зобов’язані його вернути...Візьмете висоту і змиєте кров’ю ганьбу". Чотири дні батальйон у лоб штурмував зазначений опорний пункт німців, який був добре облаштований у інженерному плані, всі кустарники та дерева були завбачливо вирублені, щоб організувати гарний круговий обзор для кулеметників, підступи до висоти були «лисі», без жодної можливості сховатися у ложбинці. На третій день висоту взяли, із 1000 солдатів в живих залишилося лише 82, яким потім вернули військові звання, зброю і після коротких курсів перепідготовки з тактики направили у діючі війська.

Таким чином 22 лютого 1944 року військами 37 армії (82-й стрілецький корпус (генерал-майор Кузнєцов Павло Григорович), 10-ї окремої винищувально-протитанкової артилерійської бригади (підполковник Антонов Федір Андрійович) та 46 армії (6-й гвардійський стрілецький корпус (генерал-майор Котов Григорій Петрович)); 34-й стрілецький корпус (генерал-майор Кособуцький Іван Степанович); 28-й окремий гвардійський танковий полк (майор Пшенігнер Наум Менделейович); 398-й гвардійський самоходно - артилерійський полк (підполковник М’ясніков Ілля Архипович); 115-а гарматно-артилерійська бригада (полковник Поляков Михайло Іванович) – було звільнено місто Кривий Ріг під час чого було розгромлено 12 дивізій противника (в тому числі 3 танкові та 1 моторизована).

За відвагу у боях 26 частинам та з’єднанням були присвоєні почесні найменування "Нікопольські" та "Криворізькі", місто Москва салютувала
воїнам-визволителям двадцятьма артилерійськими залпами із двохсот двадцяти чотирьох гармат.

Кожна дата для людей стає значимою та пам’ятною лише тоді, коли вони до неї відносяться із шаною та розумінням масштабності подій.

Саме 68–а річниця визволення міста Кривий Ріг від німецького війська сприймається, як свято пам’яті та людської вдячності за велику самопожертву тисяч безіменних солдатів, які полягли на полях слави звільняючи наше місто.