Саксаганський район. КЗ "ДНЗ № 295 КТ" КМР








Взаємодія сім'ї і дошкільного закладу у вихованні дітей

 

З перших днів свого життя дитина починає поступово всотувати в себе навички вживання у світ і виживання у ньому, опановувати соціальний досвід (соціалізується). Макрокосм цього світу на перших порах зведений до середовища сім'ї, яка передусім несе відповідальність за виховання дитини. Глибинний зміст, масштаб і сила цієї відповідальності обумовлені соціальним статусом сім'ї.

З часом дитина розширює сферу своєї взаємодії зі світом, на неї спрямовують свої впливи різноманітні соціальні інститути, які доповнюють, урізноманітнюють виховні зусилля сім'ї. На етапі дошкільного дитинства провідним соціальним інститутом, покликаним забезпечити різнобічний розвиток дитини, є система дошкільних закладів. Гармонійна взаємодія їх із сім'єю є запорукою повноцінності буття дитини, розкриття і реалізації її потенціалу, виходу на нові орбіти соціальної реальності. І все-таки найвища відповідальність за виховання дітей у цій взаємодії належить сім'ї.
 
 
Більшість батьків сподіваються, що моральні якості їх дітей будуть повністю відповідати батьківським уявленням.

Моральне виховання дітей: розвиток особистісних якостей

Багато батьків намагаються виховати дитину за своїм образом і докладають максимум зусиль, щоб діти були схожі на них. Але ніхто не замислюється про те, що необхідно просто розповідати про позитивні людські якості, наводити приклади, на які дитина буде рівнятися, щоб вирости справжньою людиною. Моральне виховання дітей - це дуже важливий момент, який батьки не мають права випускати з уваги.

Якщо намагатися виховувати в дитині тільки найкращі риси характеру, то навіть якщо він і не буде повністю відповідати вашим побажанням і уявленням, він виросте чудовим, гідною людиною.

Якщо батьки намагаються перевиховати дитини, насильно схиляють його до чого-небудь, не рахуються з дитячими побажаннями і мріями і не враховують дитячі здібності, то в такому випадку, швидше за все, дитина виросте агресивним, незадоволеним і незатребуваним в житті. Маленька людина може вибирати те, що йому до душі, а батьки повинні лише трохи направляти його, пояснювати можливі нюанси. Необхідно допомогти дитині налаштуватися на ту стезю, про яку він мріє, показати йому гарні життєві приклади.

Найкраще, якщо свої переваги і побажання ви представите дитині в ігровій формі. Філософські міркування про сенс життя і вічні цінності навряд чи будуть цікаві дітям. Дуже важливо показувати свої відчуття, щоб дитина бачила, що ви отримуєте задоволення від своєї діяльності.

Моральне виховання дітей: особистий приклад

Велике значення має особистий приклад. Батьки повинні пам'ятати, що діти вбирають і копіюють вашу поведінку, а не ваші слова. До слів вони лише прислухаються і часто пропускають повз вуха. А якщо ви свої слова втілюєте в життя, то це є дійсно прекрасним прикладом.

Діти зазвичай стежать за діями дорослих, аналізують їх і роблять для себе певні висновки. Якщо дитина розуміє, що ви себе прекрасно почуваєте в тій ролі, яку виконуєте, то він постарається вникнути у ваші принципи і дотримуватися їх.

Якщо діти бачать, що дорослі обманюють, то також буду говорити неправду, вигадувати й брехати. Якщо ви будете використовувати в своїй промові грубі слова, то маленька дитина вважатиме це правильним і наступного разу може повести себе грубо і пішло. Якщо батьки поводяться спокійно і морально, то і дитина буде копіювати їх поведінку і ставитися також до них. Моральне виховання дітей дошкільного віку дуже важке завдання і впоратися з нею можуть тільки цілеспрямовані і люблячі батьки.

Моральне виховання дітей: вміння ділитися

Уміння ділитися, віддавати - дуже цінна якість, яка характеризує людину з найкращого боку. Це ознака духовності, секрет благополуччя. Тому частіше показуйте дитині, як вам подобається дарувати подарунки ближнім, говорите, що ви відчуває радість, коли діліться чому-небудь. Не обов'язково віддавати матеріальні предмети, можна поділитися хорошим настроєм, усмішкою, всім тим, що принесе радість іншій людині.

Свобода вибору для дітей

Діти повинні розуміти, що будь-який вибір позначається на наступних подіях, призводить до результату, позитивного або негативного. Тільки від самої людини залежить, яке він ухвалить рішення або який зробить вибір. Не можна нав'язувати дітям власні рішення, бо таким чином можна викликати лише протест у відповідь.

Не слід лякати дітей тим, що в разі неправильного рішення він буде покараний Богом. Бога не треба боятися, його треба шанувати і любити. Духовно-моральне виховання дітей повинно полягати у вихованні почуття любові і вдячності до ближнього.

Головне, що повинні запам'ятати батьки - не нав'язувати свої принципи, а спрямовувати і допомагати. Ми повинні пам'ятати, що кожна дитина, перш за все, - особистість, зі своїми інтересами, цілями, достоїнствами і недоліками.
 

Успішність в очах дитини

Не менш важливим є поняття успішності. Дитині обов'язково треба пояснити, що це поняття не стільки матеріальне, скільки духовне. Наявність матеріальних благ не є запорукою успіху. Успіх приходить до тих, хто сповідує доброту, співчуття, хто може допомогти близькій людині словом і ділом, до того, хто відчуває впевненість у власних діях і сміливо досягає поставлених цілей.

Турбота про оточуючих

Дитина повинна вміти піклуватися про оточуючих. Почуття любові, доброти говорить про нормальний психічний стан людини. Така людина не зробить зла, не обдурить, не зрадить в скрутну хвилину. Якщо діти бачать, що батьки виявляють любов до них, до друзів, до Бога, то вони самі почнуть шанувати і любити ближніх.

Батьки повинні привести гідний приклад, якому зможуть слідувати їх діти. Навіть іграшки необхідно підбирати добрі, розумні, які представляють собою моральних героїв з нормальною психікою.

Строгість і виховання

Сувора дисципліна не є запорукою гарного виховання. Однак, впадати в крайність і давати дітям повну свободу дій теж неправильно. Важливо привчати до порядку, але не навантажувати ім. Строгість слід виявляти у випадках обману, злодійства і насильства. Пам'ятайте, що виховати доброго і гідного людини можна тільки в любові й розумінні. Саме на це повинні бути спрямовані всі ваші зусилля.

Коли дитина подорослішає, то він буде вести себе так, як ви його виховали, сповідувати ті цінності, які ви в нього вклали. Пам'ятайте про це постійно і тоді ви зможете пишатися своїми дітьми.

 

 

 

Виховна функція сім'ї

В усі часи і серед різних народів родинне виховання було і є незмінною цінністю, головною духовною основою життя нації, могутнім соціальним феноменом, який найтісніше об'єднує людей, неперевершеним чинником самовиявлення людини в усіх її іпостасях: немовля, дитина, підліток, юнак (дівчина), чоловік (жінка), син (дочка), дідусь, бабуся, онук та ін.

Сім'я — мала соціально-психологічна група, члени якої пов'язані шлюбними або родинними стосунками, спільністю побуту і взаємною моральною відповідальністю.

Соціальна роль сім'ї обумовлена потребою суспільства у фізичному і духовному відтворенні населення. Будучи одним із найважливіших елементів суспільства, значною мірою залежачи від процесів і тенденцій у ньому, сім'я є відносно автономним соціальним інститутом, що зумовлює її соціальну стійкість, захищеність, навіть недоступність для соціальних експериментувань. Як і кожне соціальне явище, вона також розвивається.

Сім'я виконує різноманітні зовнішні і внутрішні функції. З огляду на особливості соціального буття сім'ї, виокремлюють такі провідні її функції:

— виховна функція. Полягає вона у задоволенні індивідуальних потреб у батьківстві та материнстві, самореалізації особистості в дітях. Стосовно суспільства виховна функція сім'ї забезпечує соціалізацію підростаючого покоління;

— господарсько-побутова функція. Спрямована вона на задоволення матеріальних потреб членів сім'ї, забезпечення умов для збереження і зміцнення їхнього здоров'я, організацію відпочинку;

— емоційна функція. Реалізація її задовольняє потребу людини у визнанні, любові, турботі, психологічному захисті;

— функція духовного спілкування. Забезпечує взаємне розуміння і духовне збагачення особистості;

— функція формування досвіду соціального життя. У сім'ї особистість здобуває первинні знання і навички взаємодії з людьми, поведінки в суспільстві, набуває досвіду соціального контролю за виконанням його норм і правил;

— сексуально-еротична функція. Забезпечує продовження роду, задовольняє потреби індивіда у сексуальному житті.

Порушення функцій сім'ї може бути пов'язане з політичними, соціально-економічними умовами її життя, особистісними якостями її членів, особливостями їхніх взаємин. Неблагополуччя у сім'ї породжує проблеми у розвитку дітей.

У сучасній сім'ї особлива роль належить функціям духовного спілкування, емоційної підтримки, виховній функції, оскільки суспільство, навчально-виховні заклади не можуть забезпечити таких унікальних умов для емоційно-духовного життя особистості, якими володіє сім'я. Саме завдяки проживанню в сім'ї, цілеспрямованим її зусиллям людина пізнає, осягає свою людську сутність, обов'язки перед іншими людьми, передусім перед батьками і дітьми, утверджує в собі все людське. Для цього вона повинна виростати в сім'ї, в якій витає дух любові, всі чуйно, турботливо ставляться одне до одного. Адже уроки доброти, любові, здатність до співпереживання неможливо почерпнути з книжок. Ці якості виробляються в дитині передусім під час її взаємодії з найближчими їй людьми. Відчуваючи любов до себе, спостерігаючи, у чому це виявляється, дитина вчиться любити інших людей. А любов до дитини виростає із взаємної любові батьків, від уроків любові, отриманих ними у своєму дитинстві, від щирості їхніх стосунків зі своїми батьками.

Особливості виховної функції сім'ї полягають у тому, що вона одночасно виховує дорослих і дітей та реалізується у таких трьох головних аспектах:
 

1. Становлення, розвиток, виховання дитини як особистості, сприяння розвитку її здібностей. Сім'я репрезентує дитині суспільство, забезпечує передавання їй соціального досвіду, охороняє її права.

2. Здійснення виховного впливу сім'ї на кожного індивіда впродовж усього його життя. Кожна сім'я має свою систему виховання, засновану на певних ціннісних орієнтаціях. Спочатку несвідомо, орієнтуючись на почуття близьких людей, дитина починає розуміти, що в її поведінці їх радує, а що засмучує. Пізніше у неї формуються уявлення про те, що є прийнятним у сім'ї, а дорослішаючи, вона починає усвідомлювати принципи, на яких вибудовуються стосунки в її сім'ї, порівнювати їх з ідеальною, на її погляд, системою.

3. Спонукання дітьми саморозвитку, самовдосконалення своїх батьків та інших родичів. Дитина є невичерпним джерелом життєвих успіхів, емоційних стимуляторів для дорослих. Ледь з'явившись на світ, вона значно розширює його горизонти для своїх батьків, вносить у їхнє життя багато нового. Підростання, дорослішання дитини потребує нових знань, виховних умінь і навичок дорослих, реалізації своєї соціальної ролі на більш високому рівні. Виховуючи дитину, батьки самі повинні поводитися на рівні вимог, які їй пред'являють. Очевидно, на цьому ґрунтуються твердження, що не сім'я соціалізує дитину, а дитина соціалізує дорослих.

У дошкільні роки дитина повністю ототожнює себе зі своєю сім'єю, передусім із батьками; її емоційний світ майже цілком залежить від атмосфери в сім'ї. Саме тут вона пізнає й опановує моделі моральної поведінки, взаємодії з іншими людьми, природою тощо.

Форми роботи дошкільного закладу із сім'єю

Сучасні дитячі дошкільні заклади стають відкритими для батьків, дітей і громадськості. Вони все більше уваги приділяють освіті та вихованню батьків, вважаючи це одним із принципово важливих чинників успішного розвитку і виховання дітей. Вплив дошкільних закладів на розвиток педагогічної культури батьків буде ефективним, якщо відповідатиме таким критеріям:

1. Спрямованість і адресованість. Даючи конкретні поради, рекомендації, педагоги повинні знати особливості конкретних сімей. Нерідко батьки самі звертаються до вихователів за педагогічними порадами, у тому числі з конкретними питаннями щодо власної дитини.

2. Оперативний зворотний зв'язок. Робота педагога з батьками має вибудовуватися на основі живого діалогу, в процесі якого він з'ясовує рівень сформованості педагогічних знань і навичок батьків, вносить за необхідності відповідні корективи.

3. Індивідуалізація педагогічного впливу. Працюючи з батьками, вихователь допомагає їм використовувати педагогічні знання не як абстрактні істини, а як керівництво до практичних виховних дій, спрямованих на конкретну дитину з її особливостями, перспективами вікового та індивідуального розвитку.

Форми роботи з батьками можуть бути колективними, індивідуальними, наочно-інформаційними. До колективних форм роботи належать батьківські збори (групові та загальні), на яких обговорюються проблеми життєдіяльності групи і дитячого садка; зустрічі з батьками; вечори запитань і відповідей; засідання «круглого столу» з дискусійних проблем; заняття-тренінги, покликані навчити батьків правильно організувати спілкування і спільну діяльність з дитиною; спільні з дітьми, батьками і вихователями свята і розваги; виставки спільних робіт батьків і дітей; дні відкритих дверей; школи для батьків; сімейні (домашні) педради, які проводять у батьків вдома; батьківські конференції.

Індивідуальні форми роботи охоплюють індивідуальні бесіди і консультації (проводять, як правило, вранці і ввечері, коли батьки приводять дитину в дитячий садок або забирають додому), відвідування дітей вдома; залучення батьків до життя дитячого садка (організаційно-господарська допомога вихователю: виготовлення іграшок, посібників, допомога у проведенні екскурсій, культпоходів тощо).
 

1
2
3