КЗ "ДНЗ № 295 КТ" КМР








Консультація для батьків

1 вер. 2020
"Особливості адаптації дітей дошкільного віку"

У житті кожної дитини настає той час, коли вона вперше переступає поріг дитячого садка. Адже дошкільна освіта є обов’язковою відповідно до ст. №4 Закону України «Про дошкільну освіту»[27]. Для малюка дитячий садок – це новий, ще невідомий простір, нове оточення й нові стосунки; потрапивши сюди, дитина змушена до всього пристосовуватися [25, с. 6-10]. Прийшовши до дошкільного закладу, малюк потрапляє в нові соціальні умови, зустрічається з новим середовищем, змінює звичний розклад та спосіб життя [16]. Але все ж таки початок відвідування дошкільного закладу – це не тільки нові умови життя й діяльності, а й нові контакти, оточення, нові взаємини, обов’язки. Це надзвичайно напружений період, який потребує від малюка активних психічних і фізичних форм пристосування, адаптації.

Проблема адаптації до умов дошкільного закладу виникає чи не в кожної  дитини будь-якого віку, коли вона вперше приходить до дошкільного садка [16].

Термін адаптація (з лат. «пристосування») – процес призвичаєння організму, що відбувається на різних рівнях: фізіологічному, соціальному та психологічному [4, с. 416].Адаптація, або пристосування організму до нових умов, містить широкий спектр індивідуальних реакцій, які залежать від психофізіологічних та індивідуальних особливостей дитини, сімейних стосунків та низки життєвих обставин [25, с. 6-10].

Одним із важливих етапів адаптації є соціальна адаптація. Соціальна адаптація – пристосування індивіда до умов соціального середовища, формування адекватної системи відносин із соціальними об'єктами, рольова пластичність поведінки, інтеграція особистості в соціальні групи, діяльність щодо освоєння стабільних соціальних умов, прийняття норм і цінностей нового соціального середовища, форм соціальної взаємодії. Адаптація може здійснюватись у формі акомодації (повного підпорядкування вимогам середовища без їх критичного аналізу), конформізму (вимушеного підпорядкування вимогам середовища) та асиміляції (свідомого й добровільного прийняття норм та цінностей середовища на основі особистісної солідарності з ними). Адаптація пов'язана з прийняттям індивідом різних соціальних ролей, адекватним відображенням себе і своїх соціальних зв'язків. Вона відіграє вирішальну роль у соціалізації особистості [23, с. 574].

Традиційно під адаптацією розуміється процес входження людини в нове для неї середовище й пристосування до його умов. Це активний процес, що призводить або до позитивних результатів, або до негативних (стрес).

 

1.1.1.  Етапи адаптаційного періоду

Тривалість і характер адаптації залежать від віку дитини та її індивідуальних особливостей нервової системи.

Середній термін адаптації в нормі складає:

  • у групах раннього віку від 2 місяців до 2 років– 7-10 днів;
  • у молодших групах віком від 2-4 років– 2-3 тижні;
  • у старших групах віком від 4-6 років – 1 місяць.

Нове життя потребує від дитини трансформації, сформованого раніше стереотипу поведінки. Як відомо, період адаптації формується вже з перших днів життя дитини з її народження й до 2 – 3 років стає досить стійким.

Здебільшого період адаптації проходить у ранньому віці, коли дитина дуже емоційна й має свої характерні прояви. Емоції нестійкі: сміх змінюється плачем, після сліз знову радість. Дитину легко відволікти від негативних емоцій, показавши цікавий предмет.

У ранньому віці починають формуватися моральні почуття. Це відбувається в тих випадках, коли дорослі привчають малюка рахуватися з іншими людьми. На другому році життя в дитини виникають позитивні стосунки з товаришами, з якими вона грається. Форми переживання симпатії стають більш різноманітними. Це й посмішка, і приємне лагідне слово, і співчуття, і прояви уваги, і бажання розділити радість з іншою людиною. Якщо на першому році життя почуття симпатії ще мимовільне, несвідоме, нестійке, то на другому році воно стає більш усвідомленим.

Дітям раннього віку притаманне переживання такого почуття, як самолюбство. Це почуття формується під провідним впливом людських відносин, у які змалку включається дитина. Особливо важливу роль у його становленні відіграють оцінні відносини – схвалення, подяка, повага, гнів, нарікання тощо. Під їх упливом формується оцінка дитиною своїх дій, учинків і себе самої, своїх якостей. Вона складається як відображення оцінок навколишніх людей і є формою прояву моральної самосвідомості [3, с. 80].

Процес адаптації в садку відбувається в усіх малюків по-різному: дехто починає плакати з першого ж дня, дехто починає відвідувати садок спокійно, а через кілька днів відмовляється туди йти. Усі діти різні, тому кожен хвилюється по-різному. Є такі, які адаптуються одразу й безболісно, але їх дуже мало.

Інтерес до проблеми адаптації дитини до дошкільного навчального закладу дедалі більше зростає, оскільки труднощі адаптаційного періоду призводять до довготривалих порушень емоційного стану дошкільнят. Прихід до дошкільного закладу пов'язаний у дитини з сильними стресовими переживаннями, які необхідно пом'якшити спільними зусиллями сім'ї та педагогів.

 

1.1.2.  Фази та ступені адаптації

У результаті комплексних досліджень було виділено три фази адаптаційного процесу:

1. Гостра фаза або «Буря» супроводжується різноманітними змінами в соматичному стані й психічному статусі, підвищується збудливість, тривожність, можуть зростати агресивність, заглиблення в себе, що призводить до зниження ваги, частих респіраторних захворювань, порушень сну, апетиту, регресу в мовному розвитку (фаза триває близько одного місяця).

2. Підгостра фаза або «Буря затихає» характеризується адекватною поведінкою дитини, зменшуються порушення й проявляються тільки за окремими параметрами, на тлі вповільненого темпу розвитку, особливо психічного, порівняно з середніми віковими нормами (фаза триває 3 – 5 місяців).

3. Фаза компенсації або «Штиль»характеризується прискоренням темпу розвитку, і діти до кінця навчального року переборюють відзначену вище затримку розвитку.Тривалість цього етапу до 6 місяців.

У свою чергу, гостра фаза має три ступені адаптації: «легку»,«середню» й «важку» [16].

• Легкий – поведінка дитини нормалізується (протягом 10 – 15 днів) – фізіологічна, природна адаптація [27]. У перші дні в неї погіршується апетит та сон, вона мляво грається з іншими дітьми. Але під час подальшого звикання до нових умов усе це проходить протягом першого місяця перебування дитини в дитячому закладі [25, с. 6-10].

• Середній (протягом 15 – 30 днів) – дитина худне, хворіє, але неважко, без ускладнень [27]. Емоційний стан дитини нормалізується повільніше. Протягом першого місяця вона хворіє, як правило, на гострі респіраторні інфекції. Хвороба триває 7 – 10 днів і завершується без будь-яких ускладнень [25, с. 6-10].

• Важкий (триває від 2 місяців і більше) – патологічна адаптація. Емоційний стан дитини нормалізується досить повільно [27]. Інколи цей процес триває кілька місяців. За цей період дитина або хворіє ще раз, часто зі значними ускладненнями, або виявляє стійкі порушення поведінки (намагається сховатися, кудись вийти, сидить та кличе маму тощо). У таких дітей простежується бурхлива негативна емоційна реакція й негативне ставлення до оточення дитячого закладу в перші дні, згодом ця поведінка досить часто змінюється в'ялим, байдужим станом.

Можливі причини «важкої адаптації» дітей до умов дитячого закладу:

  1. Несформованість у дитини позитивної установки на відвідування дитячого закладу.
  2. Несформованість навичок самообслуговування.
  3. Несформованість предметно-практичної діяльності в дитини.
  4. Несформованість продуктивних форм спілкування з ровесниками.
  5. Значна невідповідність домашнього режиму режимові дитячого закладу.
  6. Затримка формування емоційних зв'язків між дитиною та вихователем [25, с. 6-10].

Процес адаптації дитини до умов дошкільного закладу досить часто є драматичною подією, що зачіпає всі сфери життєдіяльності малюка.