Саксаганський район. ККДНЗ № 295








Консультпункт

 

 

 

Адаптація дитини 3-го року життя в дошкільному закладі

 
     Процес пристосування (адаптації) до дитячого садка проходить досить індивідуально. Одні діти легко і швидко звикають, не примушуючи батьків турбуватися та переживати. Інші, навпаки, звикають довго, хворобливо, а іноді й зовсім не можуть адаптуватися
     У психологічній літературі поняття адаптації розкривається як сукупність особливостей біологічного виду, які забезпечують йому специфічний спосіб життя в умовах певного середовища. У дошкільній педагогіці цей термін тлумачиться як активне засвоєння прийнятих у суспільстві норм та оволодіння відповідними формами спілкування та діяльності.
     У період адаптації у дитини відбувається зміна динамічних стереотипів - раніше сформованих звичок та устрою життя. Додайте до цього й так звану імунну та фізіологічну ломку, подолання психологічних перешкод. Тому малюк переживає стрес, прояви якого різноманітні - відмова від їжі, сну, спілкування з оточуючими, занурення у себе, плач, хвороби. Щоби адаптація до дитячого садка проходила легше, слід підготувати малюка до того, що скоро у його житті настануть зміни
     Найбільш оптимальним часом для початку відвідування дитячого садка вважають початок літа або осені. Комплектація нових груп дітьми відбувається саме навесні. Тоді йде планування навчально-виховної роботи на новий навчальний рік, виділення коштів на наведення порядку у групових кімнатах, комплектація груп новими іграшками та посібниками, відповідно віку дітей. Тоді навчальний рік розпочнеться у повністю наповненій групі для усіх вихованців одночасно. Але це не означає, що в інший час дитину не візьмуть у дитсадок.      Буде дуже добре, якщо вихователь дитячого садка трохи раніше до офіційного початку відвідування групи малюком, познайомиться з майбутнім вихованцем, визначить можливі труднощі і надасть рекомендації з їх корекції ще до того, як дитина почне систематично відвідувати дитячий садок. Щоб контролювати процес адаптації, вихователь дошкільного навчального закладу веде так званий листок адаптації, а також проводить постійну роботу з батьками дитини, які створюють необхідні умови виховання дитини вдома.
Головною педагогічною умовою успішної адаптації дитини до умов виховання в дитячому садочку є єдність вимог до малюка в сім'ї та дитсадку. З цією метою батьків знайомлять з умовами життя дітей у групі, а також вихователь знайомиться з умовами виховання дитини вдома, його індивідуальних особливостях, звичках. Бажано, щоб умови та вимоги до дитини з боку дорослих максимально співпадали. Стосується це, насамперед, режиму дня, навичок самообслуговування, культури поведінки. Також батьки повинні підготувати до відвідування дитячого садка і саму дитину. По-перше, слід організувати спілкування малюка з іншими дітьми - під час прогулянок, відвідування сімей з дітьми. Малюк повинен навчитися спілкуватися, ділитися іграшками, грати і поводитися у дитячому суспільстві. По-друге, чим більше навичок самообслуговування засвоїть дитина, тим легше буде відбуватися адаптація до дитячого садка. Вирішити це питання - батьківська справа.
Враховуючи практичний досвід роботи з дітьми, найбільш оптимальним для відвідування дитиною дитсадка вважаємо досягнення малюком трирічного віку. Згідно з вимогами програми виховання дітей у три роки малюк повинен уміти:
     Вмиватися. З незначною допомогою дорослого мити руки, дотримуючись послідовності: дорослий допомагає засукувати рукава одягу, відрегулювати струмінь води, дитина самостійно змочує руки, бере мило, намилює руки; дорослий показує, як зробити багато піни; дитина повторює намилюючи рухи, змиває мило, умивається, закриває кран; якщо кран тугий, дорослий сам закриває його; дитина самостійно витирає руки та обличчя рушником, дорослий звертає увагу дитини на те, що руки та обличчя повинні бути сухими. Взагалі діти охоче вмиваються самостійно або за нагадуванням дорослого.
     Доглядати за зовнішнім виглядом. Радіти чистому, красивому одягу, охайній зачісці. Відчувати негативні емоції у зв'язку з брудним одягом та руками, незачесаним волоссям; звертатися до дорослого з проханням допомогти дати лад. Радіти, коли такі неприємні моменти усунено. За нагадуванням дорослого користуватися носовою хустинкою, класти її у кишеню.
     Правильно поводитися за столом. Прагнути їсти самостійно, відмовлятися від пропозиції «погодувати з ложки». Тримати ложку у правій руці, ретельно пережовувати їжу. Радіти, що уміє їсти самостійно, як дорослий. За нагадуванням дорослого користуватися серветкою. Помічати за показом дорослого красиво накритий стіл, яскравий посуд, смачну їжу. Упізнавати і називати знайомі страви (суп, борщ, каша, котлети, салат, пюре, компот, сік, чай). За нагадуванням дорослих говорити «дякую», допомагати прибирати за собою тарілку, чашку, серветку. Дома мати «улюблену» тарілку, чашку, серветку, із задоволенням спостерігати, як мама миє посуд, робити спроби самостійно вимити свою тарілку та чашку, подати хліб, пиріжок.
Доглядати за речами та іграшками. Разом з дорослим та за його показом складати іграшки на місця, вішати речі, ставити взуття. Спостерігати, як дорослий пере, прасує, чистить одяг, брати участь у митті іграшок, купанні ляльок.
     Одягатися. Вчитися за показом дорослого знімати і вдягати одяг, розстібати великі ґудзики, шнурувати чоботи. Знати свої речі, радіти чистому одягу.
     Грати. У грі відображати процеси умивання, одягання, їжі; годувати, купати, одягати іграшки (ляльок, звіряток тощо), «вчити» свої улюблені іграшки правильно їсти, вмиватися; у іграх-демонстраціях з іграшки, які показує вихователь, допомагати ляльці правильно вдягатися, приносити Зайчику усе необхідне для купання маленький зайченят тощо.
     По-третє, необхідно привчити дитину до певного режиму дня, в якому відведено місце різним видам діяльності (гігієнічні процедури, прийом їжі, ігри та заняття, прогулянка, елементарна праця та інші). По-четверте, малюк повинен знати, що таке дитячий садок, чим там займаються діти. Також у дитини слід стимулювати бажання відвідувати групу. Для цього дитині розповідають про життя в дитячому садку, розглядають ілюстрації, ходять до дитсадка під час денної прогулянки дітей і спостерігають за ними.
     Приблизно за місяць до початку систематичного відвідування дитячого садка (коли буде зібрано усі необхідні документи та пройдено медичний огляд), добре, якщо Ви домовитесь з адміністрацією, і будете приходити разом з дитиною тільки на час денної прогулянки. Так дитина познайомиться з вихователем, дітьми, звикне до них, навчиться спілкуватися, у неї з'являться перші враження про життя у дитсадку. Важливо, щоб цей досвід був позитивним і сприяв виникненню бажання дізнатися, що іще цікавого в садочку. Обов'язково потоваришуйте з вихователями (їх, як правило, два) і помічником вихователя. Робіть це поступово. Довіра дитини до вихователя є неодмінною умовою гарного самопочуття і розвитку дитини у дошкільному навчальному закладі.
 
 

 

  

 

 

Дитячі примхи та забаганки

 
      Мабуть, вам частенько доводилося бачити таку картину на вулиці, в магазині, в гостях, або й власне чадо викидало подібні коники. Отже, дитина, яка реве і не знає, чого хоче; малюк, який впав на коліна і не бажає йти далі; дівчинка, котра тупає ногами, закопиливши губки, сопить, видавлює сльози або навпаки, зі сльозами, які ллються градом; хлопчик, який впав у істерику і молотить невтомно ногами та руками…
      Погодьтеся, що все це - видовище не з приємних, і змушує "вибухнути" навіть найтерплячішу маму. Як ви вже здогадалися, мова піде про дитячі капризи.
      Спробуємо з'ясувати, що ж таке каприз, що намагається дитина донести таким шляхом до люблячих батьків, що штовхає її надутися або несамовито кричати, а найголовніше, визначити, як самі ж батьки інколи сприяють такій поведінці малюка. А також наше завдання - дізнатися, як за допомогою гри встановити довірливі стосунки з дитиною, щоб зрозуміти її бажання та знайти способи їх задоволення, чим запобігти неприємних сцен, які, в принципі, теж можна використати як інформацію для роздумів, а не лише як показник поганого виховання.
     Каприз - це своєрідна форма виявлення малюком свого бажання. Таким чином він повідомляє дорослим, що йому чогось не вистачає, він щось хоче.
Дитина не в стані зрозуміти зміст своєї потреби доти, поки вона не зустрінеться з нею, поки не відчує задоволення, поки не потрапить у ситуацію, в якій їй добре, не виділить у своїй свідомості предмет, людину або ставлення, що його приносять, і не познайомиться таким чином зі своїм бажанням. Почуття малюка, які виникають, говорять йому про те, чого саме хочеться, чого не вистачає. Тому дитя починає відчувати напругу, дискомфорт, занепокоєння. Воно вихоплює поглядом якийсь предмет - ось, це мені й потрібно, саме цього не вистачало, без цієї машинки, ляльки, цукерки, бабусі, хлопчика, собачки мені так погано! Або згадує якусь колишню ситуацію, коли було добре, і намагається повернутися в неї або відтворити її в теперішній момент. Добре, якщо це співпадає з реальним бажанням дитини, тоді дійсно настають задоволення і зустріч зі своєю потребою, пізнавання та присвоєння набутого досвіду.
     В тому випадку, коли бажання дитини не задовольняються, то дискомфорт, напруга, що залишається, вибухають у вигляді сліз, криків, образ та іншими способами. І тоді дорослі починають скаржитися на капризування.
З'ясуємо, як же проходить у дитини зустріч зі своєю потребою
  • Іноді дитина може не усвідомлювати свого бажання. Як це можна виявити?
У віці від народження до 18 місяців малюк і мама функціонують як один організм. Злиття у цьому періоді має здоровий характер, охороняє дитину від впливу оточуючого середовища. В наступні роки завданням матері буде навчити дитину відрізняти свої відчуття від маминих. У тому випадку, якщо мама продовжує ставитися до дитини як до немовляти, малюк так і не навчиться усвідомлювати свої бажання і почуття - холодно йому чи душно, хочеться їсти чи ні - це все знає за неї тільки мама.
Інакше кажучи, дитина відчуває напругу, але не може визначити, чого вона хоче, усвідомити свої відчуття, стає дратівливою, плаксивою, примхливою.
  • Інколи дитина боїться сказати, чого вона хоче. Від чого цей страх?
У житті малюка є такий період, коли він тільки чогось хоче, показує це жестами, мімікою, голосом, інколи словами, а його всемогутній помічник чи покровитель - мама - вгадує і виконує це бажання. Варто тільки захотіти їсти - і в ротику вже солодко, забажати іграшку - і вона вже в руках. Майже як в казці - потер лампу, і джин приніс все, що ти хочеш. А потім раптом щось починає псуватися в чарівній лампі, кажеш їй "Хочу", а джин, тобто батьки, у відповідь - роби тепер це сам, будь ласка. Прикро стає, аж до сліз, що робити - незрозуміло, як пояснити - ще поки невідомо, і доводиться колишньому "володарю джинів і чарівників" знайомитися з прозаїчною реальністю, тобто самому братися за справу. Образа на дорослих виникає тоді, коли "підсовують" щось неважливе, аби тільки заспокоїти дитину чи відчепитися від неї. Ось, приміром, малеча хоче, як мама, порізати моркву. Це, в принципі, можна було б дозволити! Дати ніж не дуже гострий, із заокругленим кінцем, прослідкувати, показати, як тримати руки. Але ми поспішаємо... Зустріч зі своєю потребою в такому випадку в дитини так і не виникає, а натомість виробляється "досвід", що казати "я це хочу" непристойно, соромно, безглуздо або небезпечно.
     На консультаціях доводиться знайомитися з випадками, коли дитина відчуває бажання, але не усвідомлює їх, не володіє ефективним способами поводження зі своїми бажаннями. В такому випадку необхідним, а іноді основним змістом діяльності дорослих стає робота з виявлення справжнього бажання дитини, прихованого за слухняністю, байдужістю чи бурхливим капризом.
Гарним методом під час роботи із забаганками та примхами є гра в "Принцесу".
Вчителька привела семирічного хлопчика Олега зі скаргами на його некерованість, капризування. Мати Олега була здивована поведінкою сина в школі, так як вдома дитина була слухняною.
На одній із консультацій я запропонувала Олегу пограти в "Принцесу". Він згодився. Ми вибрали чарівний перстень, який міг виконувати всі бажання. І в результаті на аркуші паперу з'явилися "корабель смерті", численні солдати, сцени воєнних дій. Раптом хлопчик намалював великий багатоповерховий будинок. На моє запитання, що це за дім, Олег відповів:
- Це мій будинок, в ньому декілька квартир, окремих для мами, тата, бабусі й для мене. Я хочу жити окремо.
- А що ж ти будеш робити, коли житимеш окремо від батьків?
- Я буду бігати, стрибати. Вдома цього робити не можна, ми живемо в одній кімнаті.
Отже, в цей час відбувається зустріч бажання з реальністю, яка робить його нездійсненним. І переживання, які виникають у цей момент, можуть бути досить сильними, в них часто наявні і сум, і злість. Для дитини важливо зустрітися із щирою і чесною присутністю дорослого.
- Дійсно, буває образливо, коли хочеться пострибати, побігати, а ніяк не можна. Де знайти місце, щоб це робити, і щоб мама не сердилася?
- В школі.
- От невдача, адже там ти заважаєш вчительці й однокласникам. Може десь є таке місце, щоб ти не заважав і вчительці?
- Я знаю, - відповів хлопчик, - це можна робити у подвір'ї школи чи будинку.
 

 

Отож тепер зрозуміло, чому дитина була слухняною вдома і просто нестерпною в школі.
  • Іноді причиною дитячих капризів є надмірна поступливість рідних малюка.
Така батьківська позиція характерна сім'ям, в яких дитина з раннього віку звикає до того, що дорослі проявляють до неї інтерес і задовольняють усі бажання. Малюк сприймає особливу увагу як щось обов'язкове, починає нехтувати іншими людьми, а найрідніших може також тиранити. Розбещена дитина завжди впевнена в тому, що батьки виконають усі її забаганки та примхи, не будуть довго гніватися за її зухвалість чи неслухняність, тому що вони її дуже люблять.
      Тут варто навести слова відомого педагога Нікітіної: "У сімейних стосунках має бути взаємність, піклування і дитини про батьків". Тоді можна уникнути сумних нарікань на вже дорослих дітей: "Годувала, напувала, ростила, старалася, щоб ні в чому не відмовляти, а він виріс і забув, що є мама". А тому, що все життя турбота була однобічною - від матері до сина, їй і на думку не спадало, що саме так виховується майбутня синова невдячність.
Дитина вередує, якщо вона захворіла або чимось налякана: побачила по телевізору страшний епізод.
     Малюк може визначати межу терпіння дорослого. Зондувати шкалу дозволеного, щоб зрозуміти, що і на скільки не можна. За перевернуту вазу з квітами - "відправляйся на годину в кут", за хліб, що впав на підлогу - "я з тобою і говорити не хочу", за витягнуті ножиці - "зараз же поклади їх на місце, а то поранишся".
А може і просто для самоутвердження добиватися, щоб виконували всі безглузді забаганки.
Як ми переконалися, причини капризів бувають різні, тому, на мій погляд, важливо, щоб батьки, коли дитина капризує, не засмучувалися, не втрачали терпіння, а найголовніше, прогнали від себе думки про те, що подумають про ваше виховання оточуючі, що ви "погані" мама й тато, а спробували розшифрувати повідомлення дитини, зрозуміти, що ховається за примхами вашого малюка і, разом із тим, знайти спосіб задоволення бажання, який задовольняв би вас обох.
     Незамінним помічником у перекладі з дитячої мови на дорослу є гра "Принцеса", яка допоможе визначити актуально значущу потребу дитини, сприйняти її, знайти спосіб задоволення цієї потреби, дослідити оточуюче середовище.
"Давай пограємось!" - як часто через повсякденну заклопотаність ми не надаємо значення цьому заклику, проханню, а іноді - голосу нездійсненої мрії, що долинає з нашого дитинства і звучить сьогодні з вуст маляти. "Давай, пограємося, ну давай, давай!" - "Та ніколи мені, чи не бачиш, що я занята!" (Не можу, змучилася, поспішаю, і так не встигаю, вечеряти пора, ще рано, вже пізно...)
Невже дійсно пізно? Шановна Серйозна Мама! Чи давно ви відчували себе дитиною? Як ви переживали цей стан? Хотілося пустувати, танцювати, приміряти карнавальний костюм, бігати наввипередки? Можливо, вам хотілося змагатися з войовничим противником і обов'язково перемогти його? А, можливо, просто хотілося плакати або не просто плакати, а щоб обов'язково хтось прийшов, великий і сильний, обійняв, взяв на руки і сказав: "Я тут, з тобою..."
      Виявляється, дитині не завжди потрібний такий партнер, який робить у грі майже те, що і вона сама. Вам зовсім не обов'язково повзати на колінах під столом (хоча з-під столу, між іншим, вся кімната, речі та люди набувають зовсім іншого вигляду - от самі перевірте!). Вам можна навіть не розмальовувати своє обличчя і тіло, як у індіанців (але, якщо ви спробуєте це зробити або, ще краще, дозволите своїй дитині за допомогою акторського гриму намалювати маску на вашому обличчі - вас чекатимуть несподівані відкриття).
Найголовніше, чого очікує від вас дитина - це вміння слухати, бачити, відчувати те, що для неї зараз найважливіше. Не просто зрозуміти, а прийняти ті переживання, потреби і бажання, які їй іноді буває важко висловити словами. А за допомогою гри це легко зробити. Гра стає тією універсальною мовою, на якій вміють спілкуватися і яку розуміють діти різного віку і різних національностей.
 
Послідовність кроків гри "Принцеса":
1. Початок гри - створення ігрової атмосфери.
Дорослий пояснює дитині, що в казковому світі, як йому вже відомо, все можливо: там живуть різні казкові герої, чарівники, феї, гноми, які допомагають виконувати бажання. В грі "Принцеса" чарівним товаришем може бути перстень, іграшки з кіндерсюрпризів, все, що завгодно. Важливо, що ця річ набуває чарівної сили і допомагатиме виконувати будь-які бажання вашого маляти.
Починається гра, ви запитуєте дитину, ким би він хотів бути - космонавтом, принцесою, принцом, конем тощо, важливо не випереджувати дитину, нехай вона сама зробить свій вибір.
Завданням дорослих буде слідкувати за тим, щоб фрази дитини починалися зі слів "Я хочу" - "Я хочу бути принцесою, я хочу мати корону, я хочу, щоб в мене були золоті туфельки і так далі".
Всі бажання дитини, як за помахом чарівної палички, з'являються на папері, малювання бажаних предметів може бути схематичним, повірте, вам не обов'язково вміти малювати, дитині важливо, що ви поруч, що ви з нею граєте, чуєте її бажання, якщо у вас щось не виходить, то дитина вам допоможе. Головне, не забувати уточнювати: а якого кольору намалювати плаття, буде мереживо чи ні, а корона такого розміру чи менша і т.д.
На цьому етапі важливо дати можливість дитині висловлювати будь-які бажання і не виявляти ніякого почуття, щоб не повторити травмуючу реакцію дорослих на бажання. Найфантастичніші мрії сприймаються і виконуються на папері. Хоче гору "Снікерсів" - намалюємо гору "Снікерсів", лошатко - будь ласка. Інший важливий момент - це точність, малюємо тільки те, що було названо, не вносячи свого бачення і досвіду дорослого.
2. З'ясування дій, які хоче робити дитина в названій нею ситуації або з названим предметом.
Якщо це гора "Снікерсів", то, можливо, її хочеться з'їсти, або пригостити друзів, а часом - і примусити захоплюватися своїм багатством.
Отже, це важливий крок, що наближає дитину до реальної життєвої ситуації і до дій, які дитина може здійснити.
3. Перехід до реальності - де це бажання дитини здійснюється в реальній життєвій ситуації, і як цього можна досягнути.
 
 

 

 

 

 

 

  

 

 

Дитина за комп'ютером!
Добре чи нi?

 

 
     Чимало дискусiй можна почути навколо цiєї теми у вашiй сiм'ї, особливо якщо це стосується сина чи доньки. У нашому з вами дитинствi схожої проблеми не було. Та згадайте ту далеку "докомп'ютерну" еру: "Багато не читай!", "Залиши книжку i пiди погуляй!", "Не читай лежачи!", "Скiльки можна дивитися телевiзор!". Сьогоднi, на жаль, у наших дiтей захоплення книгами пересунулося на заднiй план. У центрi уваги знаходяться значно цiкавiшi, видовищнiшi, кольоровi комп'ютернi iгри, якi так захоплюють! I в домiвцi на час такої гри все затихає: не чути галасу, бiганини, плачу. Ваша дитина нiби перенеслася в iнший вимiр i зараз уявляє себе, примiром, мужнiм лицарем або автогонщиком. Кориснi такi захоплення чи нi? Чи є якiсь норми занять iз комп'ютером для дитини? Як впливає вiн на психiку i здоров'я сина чи доньки?
 
     Почнемо з позитивних моментiв. Використання комп'ютерiв на уроках у школi (якщо мова йде про школяра) сприяє активiзацiї розумової дiяльностi, формує свiтогляд дитини, створює позитивний емоцiйний настрiй. Раннє та успiшне оволодiння дiтьми навичками роботи з такою технiкою завжди тiшить наше серце (яка ж розумна моя дитина!). Але, з iншого боку, виникає тривога: чи не завдасть шкоди тривале "сидiння" перед дисплеєм?
    
З точки зору фiзики
Пiд час роботи дисплею реєструються незначне рентгенiвське, ультрафiолетове, iнфрачервоне, мiкрохвильове випромiнювання, низько- i ультранизькочастотнi електромагнiтнi поля. Рiвень безпосередньої радiацiї пiд час роботи дисплею за будь-якими нацiональними стандартами значно нижчий вiд допустимих. Загальна доза опромiнення, навiть у випадку щоденної восьмигодинної роботи, складає 0,5% дози, що отримує людина вiд рiзних джерел (флуоресценцiя, сонячне свiтло, радiохвилi тощо). А от комплексний вплив усiх випромiнювань, якi йдуть вiд дисплею, вивчений мало. Є данi, що при роботi з дисплеєм впродовж 2-6 i бiльше годин на день виникає екзема (захворювання шкiри), яку, можливо, спричиняє наявнiсть електростатичного та електромагнiтних полiв.
     Цiкавi дослiдження проводилися в США. Було встановлено, що ультрафiолетовi променi А (ближнiй ультрафiолет) сприяють розвитку патологiї, пов'язаної з гiпервiтамiнозом А (надмiрна кiлькiсть вiтамiну А). Серед людей, якi працювали з комп'ютерами, були зареєстрованi випадки захворювання на катаракту (помутнiння кришталика ока). Припущено, що їх спричинила шкiдлива дiя електромагнiтних випромiнювань дисплеїв. Ця гiпотеза не може бути пiдтверджена дозою випромiнювання, тому що для розвитку катаракти, викликаної радiацiєю, необхiдний рiвень дiї, який перевищує вимiрюваний у 10000 разiв. Статистичний аналiз показав, що частота виникнення катаракти при роботi з дисплеєм не вiдрiзняється вiд такої в iнших людей, якi не працюють iз комп'ютером. Тож, давайте заспокоїмося: в майбутньому катаракта, в результатi занять на комп'ютерi, нашим дiтям начебто не загрожує!
     Акустичний шум, що створюють комп'ютер i периферiйнi пристрої, може стати джерелом стресу, дискомфорту (пригадайте свої нiчнi жахи пiсля кiлькохгодинної гри в Star Craft). Але вiн, швидше за все, не може стати причиною змiни гостроти слуху. Можливо, значення має акустичне випромiнювання, але фiзiологiчну дiю акустичного шуму цього дiапазону поки що не дослiджено.
М'язовий дискомфорт, бiль у спинi, онiмiння пальцiв пояснюються неправильною позою працюючого за комп'ютером, яка зумовлена невiдповiдною органiзацiєю робочого мiсця з точки зору ергономiки: невдало розташованi екран, клавiатура, стiлець, погане освiтлення, мерехтiння екрану тощо.
 
     Що кажуть психологи?
     З точки зору психологiї, хоча це питання самi психологи можуть розв'язати iнакше, комп'ютернi iгри - це якоюсь мiрою втеча вiд реальностi. Й справдi, в грi, тобто десь "там", краще, цiкавiше, "там" кожен - герой, сильний, спритний, i, найголовнiше, якщо щось не виходить, завжди можна спробувати розпочати знову, бо в грi є можливiсть мати кiлька життiв. А що спостерiгається в дiйсностi? Проблеми в школi ("i знову контрольна!", "не люблю математики!"), вдома ("хочу джинси, як у товариша, велосипед, окуляри i ще..."), в сiм'ї ("мої батьки завжди зайнятi", "так сестричка своїми забавками надокучає"). Про загальносуспiльнi проблеми й говорити не хочеться! I помилки в життi, на жаль, виправити неможливо...
      Але книги також завжди були втечею вiд справжнього життя. Життя в книгах - цiкава рiч, i з героєм себе можна ототожнювати. Отже, завжди знайдеться метод знайти собi "замiнник" реальностi, якщо цього дуже захотiти. Гiрше, коли цей замiнник - алкоголь чи наркотики. Пригадую один iз сучасних анекдотiв: "Якщо надмiрна захопленiсть вашого сина комп'ютерними iграми викликає у вас занепокоєння, спробуйте залучити його до бiльш серйозних i здорових занять: карт, вина чи дiвчат". Тобто, рано чи пiзно у вашої дитини постає проблема вибору захоплення. Тому чи варто надто обмежувати роботу з комп'ютером, якщо ви не впевненi, куди пiде в свiй вiльний час ваше чадо?
 
     Про зiр
     Найбiльш вразливою при роботi з монiтором є система зору. Майже всi, хто працює за дисплеєм, пiсля тривалої роботи скаржаться на втому очей, бiль у них, вiдчуття печiння, "пiску", сльозотечу. Причина може бути рiзною: надмiрна тривалiсть роботи з дисплеєм чи недосконалiсть засобiв вiдображення iнформацiї, їх технiчнi характеристики або неправильна органiзацiя роботи, умов працi. Тривала робота за дисплеєм часто є причиною зниження гостроти зору. Пам'ятаючи про це, просто треба обмежити згiдно норм час гри, особливо, якщо це гра, яка вимагає великого зорового напруження (дрiбнi деталi, яскравi кольори). Варто уникати захопленням "залами комп'ютерних iгор", де, як правило, закуповуються найдешевшi дисплеї, що найбiльше шкодять зору.
     Вищеперерахованi проблеми, про якi ми розповiли, властивi дорослим людям, якi щодня працюють iз комп'ютером по 6-8 годин. Якщо ж "перенести" їх на дiтей, то тут на першому мiсцi необхiдно враховувати анатомо-фiзiологiчнi особливостi хлопчикiв i дiвчаток, починаючи з 5-6 рокiв (коли дiти вперше сiдають за комп'ютер) i до пiдлiткового вiку.
 
    
 
    

Про шестирiчок i комп'ютери

  

В дошкiльному вiцi органiзм маляти швидко змiнюється, продовжує формуватися кiсткова система, кисть руки ще знаходиться в стадiї розвитку, тому спочатку спостерiгається швидка втома пiсля роботи з клавiатурою. Навантаження на акомодацiйну систему очей у цьому випадку надзвичайно сильне - зiр фiксується то на дисплеї, то на клавiатурi. Це може призвести до порушення акомодацiї очей, тобто розвитку втоми очних м'язiв. Вас дуже здивує, але в цьому вiцi тривалiсть перебування за комп'ютером не повинна перевищувати 10-15 хвилин i, крiм того, через день. Якщо комп'ютерна кiмната є в садочку чи школi, то такого режиму, звичайно, дотримуються. А вдома? Сумнiвно, що ваше чадо залишить страшенно захоплюючу гру через 15 хвилин. I ще. Якщо ви плануєте розпочати ознайомлення свого малюка з усiма можливостями вашого улюбленого комп'ютера, то зробiть це з вiдповiдних iгор. Звичайно, до кожної гри подається iнформацiя, для якого вiку дана вона пiдходить. Якщо йдеться про малюка шестирiчного вiку, то гра не повинна включати дрiбних предметiв, бути надто яскравою, мiстити багато чорних i червоних кольорiв.
     Чому так важливо дотримуватися саме 15-хвилинного промiжку часу для гри на комп'ютерi? Доведено, що бiльш тривала робота зумовлює формування в малюка шестирiчного вiку стану передмiопiї (погiршання гостроти зору), який особливо стане вираженим у разi наявностi генетичних передумов (мiопiя в одного чи обох батькiв).
     Пам'ятаймо, що робота з комп'ютером буває значним стрес-фактором для дитини. Це проявляється в тому, що пiд вечiр малюки пiсля таких занять стають збудженими, напруженими, дратiвливими. I коли син, врештi-решт, засинає, то спить погано, постiйно прокидаючись. Ось кiлька заходiв, якi допоможуть попередити перевтому малюка:
·        обмежте тривалiсть роботи дитини на комп'ютерi;
·        навчiть доньку чи сина проводити гiмнастику для очей;
·        правильно обладнайте робоче мiсце;
·        використовуйте комп'ютери високих характеристик;
·        вибирайте високоякiснi програми чи iгри, якi вiдповiдають вiку дитини (вiк звичайно вказується на диску з грою).
    
"Хвороба дисплея"
    Якщо у вас в сiм'ї школяр, звернiть увагу на те, як вiн реагує на заняття з комп'ютером в школi. У бiльшостi дiтей пiсля такої роботи спостерiгається гiпотонiчний тип реакцiї серцево-судинної системи, що проявляється зниженням артерiального тиску кровi, головокружiннями, головним болем, втомою. Iснує навiть термiн "хвороба дисплею", яка виражається у вiдчуттi тривоги, дратiвливостi та депресiї. Пам'ятайте, що найбiльше втомлює дитину iгровий варiант занять. Це пояснюється тим, що гра вимагає постiйного напруження, швидкої реакцiї, викликає хвилювання та змiни настрою.
     Найбiльше несприятливих реакцiй дiтей у результатi роботи з комп'ютером було виявлено в школярiв 1-го (6-7 рокiв) i 5-го (11-12 рокiв) класiв, що можна пояснити найбiльшими труднощами адаптацiї до такого виду роботи. Вже пiсля 15 хвилин гри у дiтей знижується здатнiсть сприймати iнформацiю, а 45 хвилин безпосередньої роботи призводять до розвитку розумової та м'язової втоми.
 
    Як обладнати робоче мiсце дитини
     Зробити це зовсiм нескладно, а ось попередити негативний вплив на органiзм сина чи доньки певною мiрою можна. Вiзьмiть лiнiйку чи сантиметрову стрiчку i як справжнiй кравець зробiть вимiрювання. Стiлець, за яким буде сидiти ваша дитина, обов'язково повинен бути зi спинкою. Сидiти син чи донька мають на вiдстанi не менше 50-70 см вiд дисплею (чим далi, тим краще), впираючись поглядом безпосередньо в центр екрану. Сидiти треба з прямою спиною або ж злегка нахилившись вперед, опираючись на 2/3 -3/4 довжини стегна. Мiж корпусом тiла i краєм стола має залишатися вiльний простiр близько 5 см. Руки повиннi вiльно лежати на столi. Пiд ноги можна поставити пiдставку, щоби вони були зiгнутi в колiнних та кульшових суглобах приблизно пiд прямим кутом. Стiл, на якому стоїть комп'ютер, має мати висоту над пiдлогою, яка вiдповiдає зросту дитини. Такої ж вiдповiдностi дотримуйтеся для висоти сидiння стiльця. Стiл повинен знаходитися в добре освiтленому мiсцi, але так, щоб на екранi не було виблискування. Пам'ятайте, що вiд правильностi обладнання мiсця роботи з комп'ютером залежить здоров'я дитини!
 
     Подбайте про здоров'я
1.      Розташуйте комп'ютер у кутку або ж задньою поверхнею до стiни.
2.      Щоденно виконуйте вологе прибирання примiщення, де знаходиться ваш комп'ютер.
3.      До i пiсля роботи протрiть екран спецiальною ганчiркою або губкою.
4.      Частiше провiтрюйте кiмнату.
5.      Для збiльшення вологостi в примiщеннi заведiть акварiум або прилаштуйте iнший посуд iз водою.
 
 

1
2
3
4
5