Саксаганський район. КЗ "ДНЗ № 295 КТ" КМР








Про неробу Юрка — маминого синка

Мамин синок Юрцьо до двадцяти років і стеблинки не перервав. Добре їв, пив, гуляв, ходив по селу, як пава, а батько з ранку до ночі робив та в старій одежині ходив. Юрасика в селі прозивали пестунчиком, цуциком і як кому прийшло на язик. Та батькове терпіння увірвалося, і він сказав:

 — Досить я робив на тебе, забирайся з хати, дармоїде! Іди робити, як другі люд-ські діти.

 Мати плакала, але нічого не помагало. Поклала своєму соколику в торбу соло-нини, бринзи, меду, білого хліба та й сказала:

 

 — Іди, синочку, та розум май, тяжкого не піднімай, низенько спину не згинай, холодочок не минай.

 В дорозі мамин синок одно думав: як би то добре жити і нічого не робити?

 Ішов він, ішов лісом та й вийшов на зелену поляну, бачить —на пні дід з білою, як молоко, бородою.

 — Що ви робите, діду? — запитав Юрцьо гордовито.

 — Я, хлопче, ніколи не робив, не буду робити, а все добре жив і буду жити.

 — А як би й мені не робити та добре жити?

 — Я тобі допоможу. Дам тобі одну вівцю. Коли тобі буде треба грошей, ска-жеш: «Овечко, потрясися». Вона потрясеться, а з-під хвоста посиплються гро-ші.

 Подякував пестунчик і пішов. Зайшов у село, повернув у корчму і попросив їс-ти — пити. А як треба було платити, сказав: «Овечко, потрясися». Овечка по-тряслася, і посипалися гроші. Корчмар хитро посміхнувся, а коли гість заснув як убитий, підмінив вівцю.

 Пестунчик пробудився і погнав овечку додому.

 — Ну, як, синку, скільки заробив грошей? — запитав батько.

 — Мені не треба робити, я й так добре буду жити. Коли захочу — з тієї овечки гроші будуть падати, — відповів син і сказав: «Овечко, потрясися!» Але овечка й хвостом не махнула. Батько взяв сина, відлупив добре та й послав знову роботу шукати.

 Пішов він до діда і розказав, що трапилося з його овечкою. Тепер дід дав йому маленьку шкатулку, якій треба сказати: «Шкатулко, відкрийся!» — і з неї по-сиплються гроші.

 Повернув Юрик у корчму, і тут знову так вийшло, як з овечкою. Дома як не про-сив, щоб шкатулка відкрилася, а грошей нема. Мати плакала, а батько взяв ко-чергу та вигнав із хати пестунчика.

 Прийшов він знову до діда й почав жалітися, нарікати. Дід погладив бороду і ка-же:

 — Даю тобі оцей маленький барабан. Коли тобі треба буде грошей, скажеш: «До танцю», а як буде до-ста — скажеш: «Із танцю».

 «Тепер я вже не дам обдурити себе корчмареві, наперед гроші підготую», — по-думав він.

 Вийшов із лісу і весело сказав: «До танцю». В ту хвилину з барабана вийшло десять легінів із ціпами та почали неробу молотити, куди попало. Він верещав, плакав, ледве потім вимовив: «Із танцю» — і легіні пропали, як під землю.

 Після цього Юрик проклинав діда всіма святими і нечистими.

 — Не проклинай! Іди і того шахрая — корчмаря похрести, —почув він знайо-мий голос діда.

 Нероба взяв барабан і пішов у корчму. Наївся, напився, крикнув: — «До тан-цю!» — і легіні почали хрестити корчмаря. Корчмар реве, стогне, а Юрик каже:

 — Віддай овечку і шкатулку.

 — Даю, даю, паночку, лиш не бийте.

 — Добре, — весело сказав Юрик і додав: — «Із танцю!» — і легіні зникли.

 Віддав корчмар овечку і шкатулку, і мамин синок, наспівуючи, пішов додому. Не встиг переступити поріг, як похвалився:

 — Аж тепер я, мамо, буду добре жити і нічого не робити.

 — Слава богу, Юрцю, — сказала мати, а батько посміявся над сином.

 — Не смійся, бо битий будеш, — пригрозив син, а потім сказав:

 — Овечко, потрясися!

 А овечка й вухами не стриже. Він розсердився і закричав:

 — Шкатулко, відкрийся! Шкатулка стоїть, як камінь при дорозі.

 Батько і сестри почали реготати, а мати сльозами вмивалась.

 — Не регочіть, зараз будете плакати, — сказав син і промовив:

 — Із батьком, із сестрами до танцю.

 Увійшло десять легінів та давай періщити. Але не батька, не сестер, а сина і ма-тір.

 Хто знає, як довго тривав би цей танець, якби в дверях не з’явився дідусь. Він махнув рукою, і легіні посідали, котрий куди. Дід сказав:

 — Нерозумна мати, яка змалку не привчає дітей працювати. Нещасний той си-нок, що чекає грошей від овечок і шкатулок. Лиш той гроші буде мати, який лю-бить працювати. Як ти кажеш, мати?

 — Ой, ой, ой, і я так кажу, дідусю.

 — А ти як кажеш, Юро?

 — Ох-ох-ох, і я так кажу, дідусю.

 Дід потряс бородою і зник, а за ним і легіні, і овечка, і шкатулка. Залишився тільки барабан.

 Юра тиждень пролежав, а на другий — узявся за роботу. Допомагав батькові в господарстві, ходив робити в ліс, пускав по річці плоти з дерев.

 Чародійний барабан і донині береже чесний, працьовитий Юрко. Я недавно чув, як він закричав «До танцю», — і бачив, як десять легінів ціпами вчили любити працю одного молодого дармоїда