Напевно, немає таких батьків, які б не хотіли бачити своїх дітей здоровими, добре розвиненими, готовими опанувати непросту шкільну програму. Проте досвід роботи дозволяє зробити висновок, що далеко не всі батьки знають, як правильно підготувати дитину до школи, і часто припускаються дуже серйозних помилок. Дозволю собі узагальнити ті негативні моменти, які найчастіше виникають при підготовці майбутнього школяра.

Ще й досі багато хто з батьків сповідують принцип "щасливого дитинства". В їхньому розумінні дитина дошкільного віку має лише грати з ровесниками і не обтяжувати себе жодними проблемами. Це ніби і є "щасливе дитинство". А школа на те й існує, аби навчити школяра різних премудрощів. Зрозуміло, що такий підхід є хибним. Дитину необхідно поступово готувати до школи, наприклад, через гру, мудрі батьки не нав’язують, а пропонують своєму сину чи доньці. Якщо гра захоплює дитину, вона гратиме з вами всюди: вдома, на прогулянці,в поїзді тощо.

Саме через гру можна розвинути мислення, пам’ять, увагу, уяву дитини. Наприклад, колесо, яке відвалилося від машини, мамину обручку можна використати, щоб запитати в сина чи доньки "А якої воно форми? А ще які речі мають таку саму форму?" і у відповідь почути із здивуванням назви понад двадцяти різних предметів.

"Біле, квадратне, знаходиться над головою" - раптом загадково каже мама, готуючи вечерю. І чотирирічна донька, забувши одразу про капризування, весело включається в цю гру. "Стеля" - робить відкриття дівчинка і загадує своє слово.

"Давайте грати так, щоб все було навпаки" - пропонує мені сусід по пляжу, хлопчик п’яти років. Його мама пояснює, що дитині важко зрозуміти, що таке слова - антоніми, тому вона так просто назвала гру. Мама бере в руки чорний камінчик - хлопчик кидає білий. При цьому він називає всі предмети і дії та їхні протилежності. Подібних ігор існує велика кількість. Вони описані в літературі, періодичній пресі. Після опанування серії ігор ви помітите, що і самі здатні вигадувати, творити.

Найважливіший принцип підготовки до школи - розвиток допитливості. Звичайно, починати цей процес варто не в шість років, а раніше. А якщо ви ще навчите дитину слухати, спілкуватись з іншими дітьми і дорослими, підтримаєте її прагнення до самостійності: ініціативність, якщо допоможете вашій дитині відчути себе особистістю, яка багато що може, і до того ж, перебуває у доброму фізичному стані, ви зробите дійсно чимало для того, аби щасливе дитинство продовжувалося і в шкільні роки.

Багато є батьків, які підготовку малюка до школи розуміють, як систематичне тренування в читанні, письмі й рахунку. Найбільш наполегливі "проходять" з дитиною майже всю програму першого класу. Ці батьки не враховують однієї дуже важливої речі, а саме: вміння читати і писати не означає повної готовності до школи. Зокрема читання безпосередньо пов’язане з попереднім досвідом малюка і є відтворенням навколишнього світу. Воно складається з почуттів дитини, ставлення її до книжок, запасу слів, її самостійності, впевненості в собі, відносин із батьками.

Доволі поширеним є такий спосіб підготовки, коли батьки не просто займаються репетиторством, а глибоко, ретельно вивчають програму 1-го класу з виконанням домашніх завдань у повному обсязі. Фактично уроки розпочинаються ще за рік до відвідування школи. Цей підхід батьки пояснюють просто: у такий спосіб вони самі намагаються вберегти сина чи доньку від стресу, яким вони вважають вступ до першого класу. Пізніше, вже в школі, такій дитині буває просто нецікаво на уроках. Небезпека подібної підготовки до школи полягає в тому, що такі учні привчаються нічого не робити на уроках, марно витрачаючи час. Вони швидко виконують завдання і вимушені чекати, поки це зроблять інші. Їм важко стежити за повільним нечітким читанням решти учнів; тому вони відволікаються, малюють читають інші книжки, граються. Крім того, батьки, які в такий спосіб готують дітей до школи, більше піклуються про рівень їх інтелектуальної готовності і не звертають потрібної уваги на загальну психологічну підготовленість. Як правило, вольовий рівень таких дітей є низьким. Звичка отримувати позитивні оцінки без особливих зусиль, відсутність навички до копіткої, щоденної роботи дається взнаки в третьому і наступних класах, коли успішність цих дітей різко знижується. Негативні наслідки такого явища спостерігаються при формуванні особистості, зокрема її самооцінки.

Батькам важливо усвідомити, що дитина йде до школи, аби глибоко та краще пізнати світ, аби кожного дня робити маленькі відкриття, а не просто отримувати оцінки. Є й такі батьки, які озброїли своїх дітей психологічними тестами, що використовують при прийомі до школи. І ось уже малюк зазубрює відповіді на запитання,за допомогою яких перевіряють кмітливість тощо.

Доводилося зустрічатися і з такими батьками, для яких підготовка дитини до школи пов^’язана з пошуком престижних навчальних закладів. "Чим моя дитина гірша?" - таким принципом керуються деякі батьки, котрі без урахування можливостей і функціональної готовності дитини до школи влаштовують її в спеціалізований навчальний заклад із поглибленим вивченням іноземних мов, математики тощо. Таким батькам хочеться сказати: "Дитина не є засобом самоствердження. Поважайте її індивідуальність, неповторність, любіть її такою, якою вона є, просто тому, що це - Ваша дитина. Обираючи якусь школу, керуйтеся тим, аби вашій дитині там було добре. Тому при виборі навчального закладу виходьте з інтересів та здібностей   вашої дитини".

Як бачимо, помилки при підготовці малюка до школи є різними. Одні батьки залякують дитину школою, створюючи тим самим негативну установку:

  - "Ось підеш до школи, там тобі покажуть", - погрожує мама рухливому, непосидючому Павлику. А через два роки, коли прийшов час стати школярем, батьки дивуються, чому син не хоче йти до школи.

  - У Сашка мама потурбувалася про гідну інтелектуальну підготовку, проте ізолювала від ровесників, аби не навчився малюк на вулиці поганого. Перші ж дні навчання виявили серйозні проблеми у спілкуванні, адаптації до школи.

  - У Христинки батьки-ерудити. В їхній сім’ї є рідкісні вироби мистецтва, колекції монет, велика бібліотека. Починаючи з двох років, дівчинка відвідує музеї, виставки, з п’яти років грає на фортепіано, трошки володіє елементарною англійською. Вона весь час проводить у товаристві дорослих. Її поведінка розкута: вона вміє підтримати розмову, висловити власну думку. Ровесниці їй здаються дурненькими і наївними. Вони ще бавляться дитячими іграшками, а Христинка вже може вести розмову про архітектурні стилі. На моє зауваження щодо того, що в такому віці дуже велике значення має рольова гра, батько дівчинки відповів: "Все життя – гра. Ще награється».

Не знаю, якою буде доля цієї дівчинки, але перший клас виявився серйозним іспитом для всієї сім’ї. Христинка часто хворіла, багато пропускала. Їй важко давалась математика і в класі вона не мала авторитету. Дівчатка її вважали дивачкою. Успіхи в навчанні були посередні. Христинці стало нецікаво в школі. Батьки також помітили, що донька все частіше вдається до симуляції хвороби. Одного разу викривши це, вони відправили дівчинку до школи. Проте Христинка того дня все ж туди не пішла.

Зараз дівчинка відвідує тренінгову групу, в якій вчиться спілкуватися з дітьми. Здається, вона вперше відкриває для себе ровесників (дотепних, безкорисливих, винахідливих, щирих, добрих) і вчиться цінувати людей не лише за їхні знання, а й за чуйне серце, "талановиті руки, добрі справи. А її батьки все частіше з’являються на подвір’ї з півторарічним Олегом, який любить бавитися в пісочниці.