Навчання у формі занять зазвичай проводиться, починаючи з третього року життя, з поступовим нарощуванням їх кількості та тривалості. Слід зауважити, що індивідуальні і підгрупові ігри-заняття проводять уже на першому і другому роках життя дітей.

При цьому тривалість поточно заняття може бути дещо збільшена чи зменшена вихователем — залежно від коливань інтересу, бажань дітей складності завдань тощо. Розпочата на занятті навчально-пізнавальна діяльність дітей може мати продовження у повсякденному бутті, розгортатися далі у серії бесід, розмов з малюками, організованих і самостійних ігор, спостережень та в інших формах роботи.

Найбільш сприятливий час для, залучення малюків до організованих занять, з огляду на закономірності у зміні працездатності, активності дитячого організму, на особливості перебігу уваги, процесів пам'яті й мислення дітей тощо, — це період від 9-ї до 11-ї години ранку. З урахуванням конкретної ситуації окремі заняття можна переносити на другу половину дня або одразу планувати їх на цей період (скажімо одне з 2 — 3-х планових занять у старшій групі, щоб не перевантажувати ранкові години й не затримувати вихід дітей на дену прогулянку).

Аби надати організованій навчально-пізнавальній діяльності планового характеру та узгодити її із загальним розпорядком дня, варто розробити для різних вікових груп орієнтовний тижневий розподіл занять — перелік занять з різних змістових напрямів дошкільної освіти.

Орієнтовний тижневий розподіл занять

Ми навмисне уникаємо визначення «розклад занять», щоб ототожнювати організоване навчання дошкільників із регламентованим поурочним шкільним навчанням. На відміну від сталого і, в цілому, непорушного розкладу уроків у школі, розпорядок занять у дошкільному закладі має бути мобільним, динамічним, гнучким, таким, який можна оперативно змінити, відкоригувати безпосередньо у ході освітнього процесу, якщо того потребуватимуть конкретні об­ставини, непередбачені педагогом наперед під час укладання кален­дарного плану.

Наприклад, можлива така ситуація: діти захопилися творчим розпо­віданням, і вихователь не став переривати цей «політ фантазії», до­зволив малюкам повніше реалізувати їхню мовленнєву активність, а відтак затримався із закінченням мовленнєвого заняття. Тож абсо­лютно виправданим буде перенести наступне заняття, скажімо, з малювання на другу половину дня чи й на наступний день, зважаю­чи на пріоритети намічених освітніх завдань, інші заплановані фор­ми роботи, аби не порушувати цілісність системи освітніх впливів.

Вихователю варто керуватися принципом: «План — не догма, а керівництво до дії». Тому не слід боятися відійти від нього, вдати­ся до педагогічного експромту заради повнішого задоволення ін­тересів, потреб вихованців і забезпечення повноцінного проживан­ня ними сьогодення, насиченого яскравими враженнями та різно­манітною діяльністю. Однак, і зловживати змінами також не слід, щоб не перетворити освітній процес на хаос. Слід пам'ятати: будь-яка ситуативна зміна освітнього процесу педагогом потребує його високої майстерності, і варіанти таких змін мають бути підготовле­ні заздалегідь. Тоді вони матимуть розвивальний, виховний і на­вчальний ефект.

З огляду на це можна зробити висновок: під час укладання роз­порядку занять і розроблення календарних планів необхідно перед­бачати можливі «накладки» у часі, в інтересах та уподобаннях дітей і продумувати певні шляхи оперативного виходу з таких прогнозова­них ситуацій.