Мова - духовний скарб нації, це її нагорода, медаль, яку відчеканила історія. Це не просто засіб людського спілкування, це те, що живе в наших серцях. Змалечку виховуючи в собі справжню людину, кожен із нас повинен в першу чергу створити в своїй душі світлицю, у якій зберігається найцінніший скарб - МОВА. Недарма говориться, що без усякої іншої науки ще можна обійтися, а без знання рідної мови обійтися не можна. І це справді так. Людина, яка не хоче знати рідної мови, руйнує те, що повинно стати фундаментом її особистості. 
Українська мова пройшла нелегкий шлях. Однак, попри всі перешкоди, для багатьох мільйонів людей вона була і є рідною, є мовою їхніх дідів, батьків і буде також мовою їхніх дітей. Ми щиро віримо, що краса і сила української мови пригорне до себе серця мільйонів інших людей.
21 лютого ми святкуємо Міжнародний день рідної мови. Цю дату визначено на 30-ій сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО в жовтні 1999 року, яка наголосила на важливій ролі мови в розвитку освіти, культури, для консолідації суспільства, формування нації і зміцнення держави.
Саме ми, заради прийдешніх поколінь, повинні зберігати і шанувати мову, як це робили наші славні предки.
Ми з радістю відзначаємо Міжнародний день рідної мови – день, обраний народами для того, щоб вшановувати лінгвістичне різноманіття мов людства. Люди на нашій планеті розмовляють приблизно сімома тисячами мов, кожна цілим світом різноманітних понять, складним та захоплюючим комплексом звуків та емоцій, символів та асоціацій, відтворень руху та часу.
В Україні це свято існує з 2002 року, коли з метою зміцнення державотворчої функції української мови, сприяння вільному розвитку і використанню інших мов національних меншин України Президент України підписав відповідне розпорядження про відзначення Міжнародного дня рідної мови.
Заснування Дня рідної мови має велике значення. За оцінками фахівців із 7000 мов, які нині існують, більшість знаходиться під загрозою зникнення у найближче десятиріччя. Залучення уваги міжнародної спільноти до цієї теми – важливий крок до визначення необхідності захистити різноманіття культур.
Українська мова - та, якої нас навчила рідна мати, повнить наші думки. Ми будемо далеко подорожувати, роками жити за кордоном, вивчати та оволодівати іншими мовами, проте всі наші дні будуть наповнюватися словами, через які ми вперше почали сприймати навколишній світ рідною мовою.
Як море починається з річки, так українське слово – з писемності. Наше слово набирало сили на пергаментах Нестора-Літописця, шліфувалося у творах Григорія Сковороди, Івана Мазепи, поглиблювалось під пером Івана Котляревського, Тараса Шевченка, удосконалювалося пізніше І. Нечуєм-Левицьким, П. Мирним, М. Коцюбинським, Лесею Українкою та багатьма іншими видатними українцями. Мабуть, не було жодного видатного поета чи письменника, який би вiд усього серця не покладав на неї найбiльших надiй, бо долю свого народу в майбутньому бачив невiдривно вiд долi рiдної мови, адже "найбiльше i найдорожче добро в кожного народу - це його мова", - говорив колись Панас Мирний.
Рівень розвитку мови є джерелом духовного розвитку народу. Недарма вчені твердять, що словник – це те, що народ знає про світ, а граматика, це те, як він про цей світ говорить. Знати, берегти і примножувати рідну мову – обов\'язок кожної людини. Тому й зрозуміло, що народ, який не усвідомлює значення рідної мови, її ролі в розвитку особистості, – не плекає її, не може розраховувати на гідне місце у суцвітті народів. "Без мови рідної, юначе, й народу нашого нема", - писав В.Сосюра.
 Зараз Україна - незалежна держава. Ми, українці, які найбiльше люблять волю i довго не мали її, вiками героїчно боролися за рiвноправнiсть, незалежнiсть, нарешті маємо можливість вільно розмовляти своєю рідною мовою. Тож повинні вiдродити її з розумом, повагою, вiдродити культуру, не поспiхом та указами, а серцем i бажанням.

Адже рідна мова – це мова дитинства, мова найпершого досвіду пізнання світу, основа перших взаємовідносин у суспільстві.