Проблема епідемії вірусного захворювання, яке називають COVID-19, має, безперечно, соціально-психологічну складову і має розглядатися передусім як суспільне явище. У зв‘язку з цим, намагання колективу відділу психології праці Інституту педагогічної освіти і освіти дорослих імені Івана Зязюна НАПН України, авторів цього методичного посібника, долучитися до врегулювання даної проблеми, зниження негативних наслідків пандемії має розглядатися в якості вияву професійної і громадянськоі відповідальності та гуманізму, що притаманне вітчизняній психології та педагогіці. Необхідно зазначити, що авторський колектив зробив спробу розглянути проблему пандемії COVID-19 з різних сторін і рівнів її переживання – індивідуально-психологічного та соціально-психологічного. Про системність підходу свідчить, на наш погляд, тематика вміщених матеріалів: питання ноосферно-особистісного підходу, стратегії і тактики психологічної протидії, попередження паніки; організації адекватної психопрофілактичної поведінки в умовах карантину; психогігієнічна спрямованість діяльності волонтерів; саногенне пандемічне мислення тощо. Автори методичного посібника підготували практичні поради для підвищення ефективності саморегуляції особистості та регуляції соціальної взаємодії в умовах високого ризику виникнення внутрішніх та міжособистісних конфліктів – спеціальні оздоровлювальні настрої, психопрофілактичні та гігієнічні заходи у вихованні дітей дошкільного та шкільного віку, поради літнім людям як найбільш уразливої категорії населення та ін. Усяка надзвичайна ситуація завжди викликає безліч інтерпретацій у суспільній свідомості, що функціонують у вигляді чуток, версій, міфів і та ін. Як свідчить наш досвід дослідження соціально-психологічних наслідків Чорнобильської катастрофи та інших катастроф, інформаційні складники подекуди мають більший вплив на поведінку великих мас людей, ніж самі фізичні наслідки. Соціально-психологічні та індивідуально-психологічні наслідки надзвичайних ситуацій зазвичай бувають негативними – паніка, немотивована агресія, обмеження соціальних контактів, депресія, недовіра та ін. Усе назване відноситься до непродуктивних форм поведінки у такій ситуації, які власне тільки посилюють усі негативні процеси. Під час перебігу екстремальної ситуації спостерігаються й інші, діаметрально протилежні, поведінкові паттерни – згуртування спільнот та окремих груп людей, взаємна підтримка і співчуття, взаємодопомога, як це було, наприклад під час Революції гідності. У таких випадках подолання негативних наслідків відбувається набагато швидше. Наслідки, про які йде мова, відчуваються на рівні кожного індивіда, кожної особистості. Вони можуть бути як короткотривалими, так і довготривалими. Одним із найсуттєвіших негативних довготривалих наслідків може бути стигматизація. Остання являє собою суттєву зміну самооцінки людини, прийняття на себе ролі жертви, причини ускладнень і негараздів, які переживають інші. Стигматизація часто призводить до соматизації – виникнення тілесних розладів, що спричинені психологічними факторами. У таких випадках можуть загострюватися хронічні хвороби або виникати нові (виразка, гіпертензія, розлади травлення, зниження імунного статусу, що підвищує ризик інфекційних захворювань). Негативний емоційний фон і негативна канотація в ситуаціях паніки або психоемоційного напруження часто обумовлюють дискримінацію певної особи або певної групи людей, які часто безпідставно звинувачуються у різного роду проблемах. Дискримінаційна поведінка іноді спостерігається у закладах освіти відносно дітей з особливими освітніми потребами, вимушених переселенців, дітей, які мали або мають інфекційні захворювання і т.п. Дискримінація зазвичай полягає у ворожому, агресивному ставленні до людини (згадаємо Нові Санжари, Львів), ізоляцію її в колективі (бойкот), булінг, цькування, принизливі прізвиська і т.п. Слід зазначити, що явища дискримінації і стигматизації не зникають разом із закінченням надзвичайної ситуації. У багатьох випадках вони мають місце протягом місяців і років: цькування конкретної особи продовжуються, принизливі призвістки залишаються, «комплекс жертви» стає частиною особистості, деякі соматичні розлади перетворюються у хронічні хвороби. У найближчі місяці і навіть роки нам, психологам, доведеться працювати з описаною проблематикою. Зараз можемо назвати найбільш вірогідну проблематику: булінг, психосоматичні розлади, конфлікти в учнівських колективах, бойкот, вияви агресивної поведінки, алкоголізація і наркотизація і та ін. Для профілактики названих явищ необхідно широко застосовувати такі програми як «Мирна школа», «Трансформація конфліктів», медіацію, інші відновні практики. Досвід подолання негативних наслідків надзвичайних ситуацій і катастроф однозначно свідчить: перемагають тільки ті нації, спільноти, групи людей, які в складних умовах виявляють згуртованість, солідарність, взаємну підтримку, співчуття, а спеціалісти, які займаються ліквідацією наслідків – виявляють високий професіоналізм, професійну відповідальність і етику. Тому слід підтримати професійну і громадянську позицію авторів даного методичного посібника.