КЗДО КТ №295 КМР








Сторінка психолога

Прокуда Тетяна Георгіївна - практичний психолог

Кваліфікаційна категорія: "спеціаліст ІІ категорії"

Стаж роботи: 15 років.

 

 

 

"Пісочна терапія з дітьми

в умовах інклюзивної освіти"

 

                Світ дитячих емоцій і відчуттів дуже крихкий, а соціальна  стиуація розвитку на сучасному етапі не завжди сприяє збереженню психічного благополуччя. Тому під час психологічного супроводу в рамках дошкільного навчального закладу необхідно викороистовувати технології, спрямовані на збереження здоров'я  та інноваційні елементи.
              З метою корекції поведінкових та емоційних розладів у дітей з обмеженими можливостями здоров'я використовують арт-терапію, музикотерапі, ігротерапію, казкотерапію, пісочну терапію тощо.
           Одним із методів, за допомогою якого можна навчити дітей взаємодіяти з однолітками, є метод пісочної терапії. Він дає змогу задовольнити базові потреби дитини і зняти напруження, отримати певний досвід взаємодії з іншими , у чомусь несхожими  дітьми, та прийняти одне одного. Це є однією з найважливіших складових  толерантного суспільства. Пісочна терапія допомогає визначити види взаємин у групі й корегувати їх.

 

Ігри спіском- одна з форм природної діяльності дитини

 
        Пісок- природній матеріал, дуже пластичний інструмент творчості. Він дозволяє  працювати з собою кожному, навіть тому, хто не володіє особливим художнім даром, хто боїться оцінюванн і відмовляється малювати. Пісок успішно вбирає в себе негативну енергію, складається із найменших піщинок, робота з яким активізує чутливі точки на кінчиках пальців і нервові закінчення на долонях, що позитивним чином впливає на роботу всіх внутрішніх систем людського організму. Робота з піском навчає людину терплячості.
            Створюючи композиції з піску, придумуючи різні історії, ми в найбільш органічній для дитини формі можемо передати їй наші  зта життєвий досвід, основи законів навколишнього світу. Отже, пропонуємо дитині побудувати власне соціальне середовище- свій світ. Програти, «прожити», вирішити проблеми (індивідуально) і навчити взаємодії з однолітками та прийняття одне одного (в групі).
             У грі з піском усе можливо. Програваючи проблемні ситуації за допомогою маленьких фігурок, створюючи картину з піску , дитина звільняється від напруження і підсвідомо знаходить для себе ті відповіді, які складно отримати від дорослих. А в дорослих з'являється унікальна можливість побачити внутрішній світ дитини І те, що в психології називається «тут і тепер», - у дитинстві просто спосіб життя, а впрограванні різних ситуацій  із героями пісочних ігор здійснюється перехід уявного в реальне і навпаки. Унікальність пісочної терапії  дає змогу робити видимим те, що не має словесних форм для свого відображення. Дитина не просто пропонує вихідіз ситуаціїї, а й реально проживає її за допомогою мініатюрних фігурок.
            Починаючи роботу з групою дітей, перш за все необхідно створити природну обстановку, в якій кожна дитина почувалася б комфортоно й захищено. Завдання мають відповідати можливостям усіх дітей (група може складатися з 2-4 осіб ), інструкція подається в казковій формі. Під час роботи ми заохочуємо фантазію і творчий підхід, виключаючи негативну оцінку дій, ідей, результатів.
           Перше групове заняттяможна почати з бесіди про відчуття: які бувають відчуття, як ми їх визначаємо. Потім розташувавши дітей біля піддону , запропонувати їм руками доторкнутися, повзаємодіяти з піском: «Що ви відчуваєте, торкаючись до піску?». Ця вправа стабілізує емоційний стан і має велике значення для розвитку психіки дитини.
              Разом із розвитком тактильної  й кінестетичної  чутливості та дрібної моторики, ми вчимо дітей прислухатися до себе і говорити про свої відчуття. Це, у свою чергу, сприяє розвитку мовлення, довільної уваги та пам'яті. А головне – дитина отримує перший досвід рефлексії(самоаналізу) , вчиться розуміти себета інших.
               Піддон із піском має обмежений розмір. Завдяки цьому діти можуть не лише відобразити свої переживання, але й досягти їхінтеграції та вступити в невербальну взаємодію з іншими учасниками гри.
                Перед початком побудови композиції проводиться бесіда про актуальний стан учасників групи. Потім психолог обирає напрям роботи в рамках пісочної терапії. Інструкції можуть бути аналогічними до проективних тестів або вільними: «Ви можете створити в пісочниці все, що захочете. Ви чарівники, які міндрують світом у пошуках місця, де ше не ступала ногоа людини. Там ви створюватимете свою казкову країну. Для цього  кожен  із вас може вибрати по 3 фігурки і дібрати до них будівлі, каміння, рослини, тварин, які житимуть у вашій країні».
                Коли діти доберуть фігурки, їм можна запропонувати створювати казкову країну одночасно, кожен на своїй ділянці пісочниці, намагаючись не заважати одне одному.
               Після закінчення створення композиції кожен розповідає про свою країну, про її мешканців. Потім слід запропонувати дітям подивитися на спільну картину, яка в них вийшла, та придумати спільну назву. Кожен пропонує свій варіант, але дітям необхідно домовитися й вибрати одну назву. Психолог запитує: «А як ці країни між собою житимуть? Подивіться, будь-ласка, чи дружать вони? Що для цього  необхідно?». 
                Після відповідей дітей психолог пропонує руками, без додаткових засобів,  зробити так, щоб взаємодії між цими країнами була легкою і простою. Кожен член групи на своїй території придумує  оптимальне, зручне для нього вирішення спільної проблеми взаємодії. У випадку «паралельної гри» важливо стимулювати в учасників групи бажання дізнатися про світ сусідів, будувати комунікації між територіями. Але робити це потрібно обережно.
                  Часто діти самі, поступово знайомлячись одне з одним, перетворюють «паралельну гру» на спільну. У будь- якому випадку, насильно, всупереч  бажанню дитини, втручатися в її казкову країну не варто. Є сенс якомога довше стежити за природною динамікою розвитку взаємодії в пісочниці. Коли ситуація вирішується, важливо відзначити, що саме співпраця стала запорукою успіху. Важливий елемент роботи з травматичним образом – створення в кінці заняття позитивного образу  або надання колишньому страхітливому образу смішного вигляду. Це і є вихід на позитивний життєстверджуючий рівень.
                  Для нас важливо простежити за тим, як діти проявляють себе у грі та контакті одне з одним. Ви побачите ще в пісочних іграх у дітей «включається» механізм природної регуляції ірової взаємодії. Діти отримують досвід самостійного вирішення конфліктів, спільного подолання труднощів, об'єднуються, вчаться слухати й чутиіншого. Так формується емпатія – здатність розуміти ближнього і співпереживати йому.
                  Розвиток толерантного  ставлення до людей з обмежиними можливостями здоров'я – це одне з пріорітетних завдань психолога в умовах інклюзивної освіти. Проблема дуже схожа на кам'яний м'яч: форма кулі візуально дуже знайомо кожному, але наповненість інша- м'яч кам'яний, відшліфований часом та долонями. І для того, щоб його хоч якось зрушити з місця, потрібно докласти багато зусиль. Отож, давайте почнемо будувати «свій світ» - адже все в наших руках.  Про це говорив Карл Гюстав Юнг: «Руки знають, як розплутати те над чим марно б'ється розум».

 

 

 

 

 

 

 

Як навчити дитину спілкуватися з однолітками

 

Приблизно до дев'яти років у вашої дитини, швидше за все, вже з'явиться «кращий друг» і, можливо, ця дружба може зберегти­ся надовго, ґрунтуючись на загальних інтересах, однакових поглядах на життя.
 
Дружба є чудовим джерелом емоційної сили для дітей, вона допомагає виробити впевненість у собі і, безсумнівно, впливає на розвиток.
 
Ваша дитина може бути щасливою, маючи тільки одного друга, або, навпаки, насолоджуючись ве­ликим колом друзів. З іншого боку, він може здава­тися абсолютно задоволеним, перебуваючи на самоті. У той час як більшість дітей, справді, важ­ко переживають відсутність друзів, декого це аб­солютно не обтяжує, і вони чудово себе почува­ють і без компанії однолітків.
 
Іноді, це відбувається тому, що у них є інтереси, які відрізняються від інтересів більшості дітей їхнього віку. Тут дуже важливо не реагувати над­то гостро. Якщо дитина задоволена, це чудово. Ба­гато хто з таких «одинаків» у майбутньому стають цілком успішними і творчо обдарованими доросли­ми.
 
Ви повинні хвилюватись лише тоді, коли існування поза колом однолітків засмучує дитину. У цьому випадку ваше занепокоєння цілком обґрунтоване.
 
Відсутність друзів, переживання з цього приводу ведуть не тільки до самотності і заниження самооцінки, але в подальшому до таких проблем, як погіршення успішності, розладу здоров'я і депресій. Можливо, у вашої дитини є проблеми, че­рез які він не може завести друзів.
 
Приміром, у сором’язливих дітей контакт з однолітками викликає певні труднощі, а з іншого - надмірно активних і агресивних діти, як правило, уникають.

 

 

 

    

 

Кілька порад батькам, чиї діти потрапляють в одну з цих

надзвичайних категорій:

Заохочуйте прагнення своєї дитини подружитися з ким-небудь. Поговоріть з ним про сутність таких взаємин, про те, скільки радості може принести справжня дружба. Розкажіть про своїх друзів ди­тинства. Запитайте, які в нього погляди на друж­бу.
Навчайте дітей навичкам спілкування. Поясніть дитині, як використовувати і оцінювати невербальні способи спілкування або усні репліки. Наприклад, хтось із дітей посміхнувся йо­му або зробив кумедне зауваження, а дитина зрозуміла ситуацію не так і упустила можливість подружитися. Багато дітей можуть занадто гостро реагувати на жарти, інші наполегливо змушують гратися з ними, хоча їм кажуть - ні. Можна навіть розігрувати з дитиною невеликі сценки, щоб на­вчити її встановлювати контакт очима і посміхатися, показуючи, що він доброзичливий, для того щоб навчити говорити фразу: «Привіт! Мене звуть ...., давай пограємо! »
Необхідно навчити дитину основним правилам соціальної поведінки: не брати чужі речі, не бити­ся, ділитися, доброзичливо спілкуватися з іншими дітьми.
Навчайте його вирішувати конфлікти. Поясніть, що необхідно вміти слухати інших. Поговоріть про те, як заявити про свою точку зору і про те, як йти на компроміс.
Нехай друзі вашої дитини приходять у ваш дім. Ніколи не судіть про його вибір занадто різко і не змушуйте його грати з дітьми, яких ви обираєте.
Коли ви будете в школі, постарайтеся поговорити з іншими батьками - це допоможе вам краще дізнатися про сім'ї однокласників вашої дитини, а також скорегувати вибір друзів.
Знайдіть місця, де у дитини буде можливість по­дружитися з ким-небудь за межами школи, на­приклад, це можуть бути різні гуртки чи спортивні секції.
Показуйте свою любов дитині - це неоціненно, оскільки це допоможе йому зберегти впевненість у собі, тим більше, коли в нього є труднощі в спілкуванні з однолітками. Ніколи не сваріть вашу дитину в присутності інших дітей.
Спробуйте не надто втручатися у справи вашої дитини, пов'язані з його друзями або громадсь­ким життям, - у нього повинен бути шанс все зала­годити власними силами.
 

Погана компанія

 
Є ще одна проблема, яка може змусити хвилювати­ся батьків - коли дитина заводить невідповідних друзів або потрапляє в погану компанію. Будь-які заборони, що б ви не робили, намагаючись припи­нити ці контакти, зазвичай приводять до зворотно­го результату - ще більшої рішучості продовжувати цю дружбу.
 
Тому, на наш погляд, краще дозволити вашій дитині спілкуватися з обраними друзями, але три­мати ситуацію під контролем. Краще, якщо вони будуть зустрічатися у вас в будинку і дотримувати­ся правил, які прийняті у вашій оселі, наприклад, не лаятися і не битися.
 
І тим не менш:
не відпускайте вашу дитину без нагляду, особли­во з другом, якому ви не довіряєте;
остерігайтеся поганих компаній. Діти, особливо хлопчики, провокуються подібними приятелями, можуть потрапити в дуже неприємні історії;
ви повинні завжди знати, де знаходиться ваша дитина. Встановіть тверде правило: діти повинні завжди запитувати дозволу, перш ніж кудись відправитись.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 


1
2
3
4
5