Батьківський лекторій
Духовне зростання та моральний розвиток дошкільнят
Духовне життя – та частина життєдіяльності людини, яка пов’язана з її свідомістю, мисленням і спрямована на вивчення свого “Я”. По суті духовність є роботою розуму та волі з власного самовдосконалення.
В дошкільному віці її передумови лише закладаються, готуються підгрунтя для подальшого духовного розвитку особистості.
Поняття душевний концентрує увагу на внутрішньому світі особистості – її думках переживаннях, мріях, намірах, цілях, планах, прагненнях.. “Про що ти думаєш ?”, “Чим засмучений ?”, “Про що мрієш ?” – незвичні, проте важливі для особистісного зростання запитання, до яких украй рідко вдаються дорослі, спілкуючись із дошкільнятами. Культивуючи у дитини душевність як важливу якість особистості, важливо виховувати інтерес до себе, “внутрішній погляд”, “внутрішнього контролера”, вміння спостерігати за власними вчинками, діями, контролювати і оцінювати їх, свідомо приймати рішення, робити вибір. Розвинений внутрішній світ, здатність диференціювати поняття “всередині мене” і “поза мною”, вміння усвідомлювати свої переживання, радіти, дивуватися їм, сердитися на них є підгрунтям для становлення самосвідомості, розвитку вміння регулювати власну поведінку, поважати й цінувати інших так само, як самого себе.
З поняттям духовний і душевний пов’язане й поняття моралі.
Морально вихована дитина діє не лише з користю для себе, а й для партнера, вміє віддавати, а не лише брати краще собі.
Лише морально розвинена дитина діє за законами добра з власної ініціативи, а не під тиском спонукань зовні, приймає безкорисливі рішення, здатна не розраховувати на схвалення чи винагороду за кожний свій вчинок.. Це зовсім не просто – виявити безкорисливу моральність з власної ініціативи особливо з огляду на те, що в сім’ї та дитсадку добрі вчинки малюків здебільшого заохочуються, регламентуються і винагороджуються, привчаючи дитину чекати від дорослих дозволу і вказівок.. А це гальмує становлення ініціативної й безкорисливої моральності, формує залежність моральної поведінки від розпоряджень дорослих..
Моральні якості важливі для формування простору зовнішнього життя дошкільняти, для повноцінної реалізації себе як індивідуальності та соціальної істоти.. Це самостійність, працелюбність, відповідальність, чесність, правдивість, щирість, чуйність, товариськість, самовладання, сміливість, справедливість, толерантність, громадянськість, патріотизм....
Деякі сучасні батьки з найкращих, як їм здається, намірів не обмежують потреб дитини ні в чому і дозволяють їй абсолютно все і купують дорогі іграшки, влаштовують своїх дітей у престижні гуртки та спортивні секції тощо. І при всьому цьому виникає запитання: “чому в благополучних сім’ях виростають погано виховані діти?”. Відповідь очевидна – їх не виховували, а лише задовольняли їхні запити, домінантою в яких виступали саме матеріальні потреби.
Натомість в інших сім’ях начебто постійно приділяють дітям увагу й роблять усе, щоб захистити їх від негативних впливів довкілля, за будь-яку ціну ізолювати від соціуму. Результати такого виховання теж не тішать дитина виростає соціально безпорадною діставши, здавалося б добре виховання, вона не готова до самостійного розв’язання життєвих проблем, за звичай конфліктує з довкіллям, що подекуди призводить до девіантної поведінки, а то і до важких правопорушень.
Сучасний соціум тяжіє до прихованого зла, яке приваблює малюків яскравими рекламами. У комп’ютерних ігротеках чималий асортимент ігр і забав, за якими дитя проводить чимало годин, потрапивши в полон віртуального зазвичай “убивчого світу”. Негативний вплив таких забав очевидний. Травмуватись від дитини значно легше, ніж його зберегти й захистити. Психологи стверджують, що психіку дітей, яка відкрита до навколишнього, легко читати за змістом їхніх учинків, те що вміло приховують дорослі не може зробити малюк. Його внутрішній - це відкрита книга, і завдання кожного, хто прагне виховувати, - навчитися правильно і своєчасно її читати. Однак цю книгу можна не лише читати. Вдумливий мудрий дорослий може писати цю книгу, програмувати результати свого впливу, творити Людину.
Як підтримати дитину |
По-перше, обговорюючи поведінку дитини, підкреслюйте, що загалом ви задоволені нею. Наприклад: "Ти зробив кілька помилок, хоча в цілому поводився чемно". В такий спосіб батьки дають малому зрозуміти, що помилки можливі, але їх цікавлять насамперед успіхи дитини, а не її "проколи".Частіше вживайте слова, які "працюють" на розвиток "Я-концепції" малюка та відчуття його адекватності й значущості. Робіть це у двох напрямках: частіше демонструйте дитині ваше задоволення від її досягнень та намагань; навчайте дитину самостійно розв'язувати різноманітні задачі, даючи їй установку "Ти можеш це зробити".Дуже важливо подбати про створення ситуацій з гарантованим успіхом. Пам'ятайте: успіх породжує успіх і підсилює впевненість у своїх силах.Спілкуючись із малюком, частіше використовуйте гумор, особливо, якщо дитині важко розв'язати якусь проблему чи завдання.І не забувайте про врахування індивідуальних особливостей сина чи доньки (її характеру, темпераменту).Підтримка, похвала, винагорода — не одне й те саме.Батьки часто плутають підтримку з похвалою та винагородою. Батьківська підтримка може надаватися дитині за будь-якої її спроби чи за невеличкий прогрес у справах. Хвалити доречно за добре виконану справу. Але й тут важливо не перестаратися. Надмірна похвала не завжди є підтримкою, бо може видатися дитині нещирою. Винагорода видається дитині за те, що вона зробила щось дуже добре або за відчутне досягнення у певний проміжок часу.Дорослій людині інколи важко порозумітися з дитиною саме тому, що у них різні системи цінностей, значень і настроїв. Про це не варто забувати. Тож перш ніж зробити чи сказати щось синові чи доньці, спробуйте поставити себе на їхнє місце. Подивіться на світ очима своїх дітей. А головне, вірте у них! |
Повірте у свою дитину
| | |
| | |
Готових рецептів та моделей виховання не існує. Але прислухатися час від часу до порад фахівців варто. Адже у вихованні дітей батьки нерідко припускаються грубих помилок, яких могло б і не бути, якби дорослі мали за звичку переглядати спеціальну науково-методичну літературу, відвідувати консультації в педагогів та психологів.Насамперед, повірте в унікальність та неповторність своєї дитини. Вона не є точною копією вас самих. Тож не варто вимагати від сина чи доньки реалізації вашої життєвої програми та осягнення ваших цілей. Надайте дитині право прожити своє життя так, як прагне саме вона.Приймайте дитину такою, якою вона є: З усіма недоліками, слабостями й достоїнствами. Спирайтеся на сильні сторони її особистості.Не соромтеся демонструвати дитині свою любов. Нехай вона зрозуміє, що ви любитимете її за будь-яких обставин.Не бійтеся "залюбити" малюка: беріть його на коліна, дивіться в очі, обнімайте і цілуйте дитину (звичайно, якщо вона сама того бажає). Проте пильнуйте, щоб ваша любов не перетворилася на вседозволеність та бездоглядність. Установіть чіткі межі й заборони (бажано, щоб їх було небагато) і суворо дотримуйтеся їх. Але в цих межах дайте дитині можливість діяти вільно.Частіше використовуйте ласку як засіб виховного впливу та заохочення, ніж покарання та осуд.Покарання: "за" і "проти"Не поспішайте покарати. Намагайтеся впливати на дитину проханнями (які, звичайно, відповідають її вікові та можливостям). Це найефективніший спосіб щось пояснити.Вдаватися до покарань варто лише в крайньому разі. Покарання має відповідати вчинку, і дитина повинна розуміти, за що її карають. Надмірне покарання може негативно позначитися на психічному та фізичному здоров'ї дитини. Тож перш ніж вдатися до такої виховної міри впливу, зважте сто разів усі за та проти.Покарання — серйозний замах на фізичне та психічне здоров'я дитини.
Дитина має боятися не покарання, а того, що вас засмутить її вчинок, вашого розпачу через необхідність вдаватися до такого виховного заходу.Шведську дитячу письменницю Астрід Ліндгрен завжди непокоїло жорстоке ставлення батьків до своїх дітей. "Скільки дітей отримали свої перші уроки насильства від тих, кого любили, — від власних батьків — і потім понесли цю "мудрість" далі, передаючи її з покоління в покоління!" — писала письменниця. На підтвердження того, що покарання — надзвичайно важкий іспит для дитини, Астрід Ліндгрен розповіла досить повчальну історію, почуту від однієї жінки."Колись люди вважали, що виховання без різки неможливе. Сама жінка в це не дуже й вірила. Проте одного разу її маленький син добряче завинив. І їй тоді здалося, що він заслуговує на покарання. Жінка наказала хлоп'яті піти й самому зірвати різку. Той пішов і його довго не було. Нарешті він повернувся весь у сльозах і сказав: "Різки я не знайшов, але ось тобі камінь, який ти можеш у мене кинути". Мати розплакалася, бо раптом побачила всю ситуацію очима дитини. Хлопчик, мабуть, розмірковував: "Якщо мати хоче зробити мені боляче, для цього підійде й звичайний камінь". Жінка поклала той камінець на кухонну поличку, де він і лишався багато років по тому як вічне нагадування про обіцянку, яку дала тоді жінка сама собі: "Жодного насильства!"Так, дорослі мають забути про насильство щодо дітей. Жорстокі методи виховання принижують особисту гідність малих, призводять до серйозних психологічних стресів. А сучасному малюкові і так доводиться жити в умовах підвищеного стресу. Батьки зазвичай не зважають на відмінність між тим, як вони сприймають світ, та як його сприймає дитина. Вони практично пригнічують її зайвою інформацією та непосильними для неї емоційними і фізичними навантаженнями. Усе це не минає для дитини безслідно: в сучасних малят з'являються такі "дорослі" захворювання, як безсоння, виразка, коліт, мігрень. Є над чим замислитися, чи не так?Причиною неадекватної поведінки дитини, психічних розладів можуть стати навіть щоденні побутові розмови батьків з малюком. Адже більшість дорослих часто зовсім не зважає на дрібні зауваження та вирази, які зазвичай використовують у своєму мовленні, спілкуючись з дитиною. А саме ці "дрібниці" інколи дуже сильно впливають на дитину і здатні сформувати в неї стійкий негативізм щодо батьків. |
