Методичні рекомендації "Проблеми наступності, безперервності та спадкоємності між дошкільною та початковою ланками освіти"

 На сучасному етапі розвитку суспільства, зокрема освітньої сфери, неперервність освіти є одним із пріоритетних напрямків її модернізації. Отже,нагальною потребою стає розв'язання проблеми наступності, перспективності та спадкоємності між до­шкільною та початковою ланками освіти.  У розв'язанні поставленої проблеми важливим аспектом є надання пильної уваги соціальному роз­виткові дітей. Освітянам  необхідно чітко розрізняти про­цеси цього розвитку й особливості функціонування соці­альних норм, які визначають правила та зразки суспільно бажаної поведінки, а також приватні, групові норми, які скла­даються в певній соціально-психологічній групі й регулю­ють поведінку дитини в ній.

   П'ять параметрів, за якими належить оцінювати рівень со­ціального розвитку дитини:

          1.Соціальні знання, які показують міру орієнтованос­ті дитини в навколишньому світі (соціальне оточення, се­редовище мешкання, часове орієнтування, географічна, політична, економічна орієнтація тощо).

          2.Вербальна сфера, у якій виявляється здатність до самостійної мозкової активності (володіння формами вислов­лювання, вміння вести діалог, дотримання етикетних форм спілкування з людьми та ін.).

         3.Інтерактивна сфера, що розкривається через уміння самостійно організувати взаємодію з іншими людьми й підкорятися вимогам у групових діях (уміння прийняти гру­пове завдання й спільно діяти, підкорятися груповим нормам, дотримуватися ієрархії у стосунках та ін.).

       4.Сфера оцінних і самооцінних ставлень, які визна­чають  специфіку ставлення до себе й до інших людей (гло­бальна оцінка себе самого, самооцінказа власними по­казниками, глобальна оцінка однолітків, уміння порівняти себе й однолітків, себе і персонажа тощо).

5.     Мотиваційна сфера, що розкриває усвідомлюване бажання дитини йти до школи і перебувати в новій для неї ролі, здійснювати нову діяльність у специфічних формах спілкування з людьми (визнання привабливості школи й учнівської атрибутики, надання переваги вчителеві перед батьками, наявність внутрішньої позиції школяра та ін.).Враховуючи багатоаспектність проблеми наступності, перспективності та спадкоємності між дошкільною і по­чатковою ланками освіти, важливість її розв'язання в напрямку соціального розвитку дітей, підготовки їх до шкільного навчання, окреслимо пріоритетні напрямки розвитку дошкільної ланки освіти.

Прихід шестирічних учнів до школи робить особливо гострим питання готовності дітей до навчання. Його ус­пішність, беззаперечно, залежить від рівня соціального роз­витку дитини. Ось чому підготовку до школи слід розгля­дати як одне із найважливіших завдань розвитку, навчання та виховання дітей дошкільного віку, розв'язання якого сприятиме забезпеченню цілісного гармонійного станов­лення особистості дитини.Формуванню ж яких складових загальної готовності до шкільного навчання мають сприяти педагоги та психологи?Насамперед слід забезпечити фізіологічну го­товність, яка визначається рівнем розвитку головних функціональних систем організму та станом здоров'я до­шкільнят. Саме тому неабиякої уваги потребує фізичне ви­ховання майбутніх школярів у дошкільному закладі. Це організований педагогічний процес, спрямований на мор­фологічне та функціональне вдосконалення організму ди­тини, формування та поліпшення основних життєво важ­ливих рухових умінь, навичок і пов'язаних з ними знань. Стратегічними формами фізичного виховання дошкільнят у дитячому садку є: щоденні фізкультурні заняття (навчальні та на свіжому повітрі); різні види гімнастик (ранкова, гігіє­нічна, лікувальна); рухливі, спортивні ігри та вправи, пе­реходи пішки; фізкультурні хвилинки і паузи на заняттях та між ними; спортивні розваги, свята, дні здоров'я.

Неабиякого значення набуває соціальна (особистісна) готовність до навчання у школі, тобто готовність ди­тини до нових форм спілкування, її нове ставлення до довкілля та самої себе, зумовлене ситуаціями шкільного навчання.

           Психологічну готовність до школи визначають не за наявністю навичок читання, письма, математичних дій, а за взаємозв'язаними психічними якостями. Саме ціліс­ний стан психіки дитини забезпечує успішне прийняття нею системи вимог, які ставлять школа загалом і вчитель зокрема, успішне оволодіння новою діяльністю та новою соціальною роллю. Структуру психологічної готовності дітей до навчання у школі становлять: особистісно-мотиваційний блок; уявлення про мету діяльності, прийняття навчального завдання; уявлення щодо змісту та способів навчальної діяльності; інформаційна основа; управління діяльністю та прийняття рішень.Розглянемо найважливіші компоненти психологічної го­товності дитини до шкільного навчання, на які мають звер­тати увагу педагоги і психологи дошкільної ланки освіти.

Інтелектуальна готовність не обмежується бага­тим словниковим запасом і спеціальними вміннями та на­вичками. Засвоєння шкільної програми потребує від ди­тини вміння порівнювати, аналізувати, узагальнювати, робити самостійні висновки, тобто достатнього розвитку пізнавальних процесів. Тож іще з молодшого дошкільного віку слід працювати над формуванням чуттєвого досвіду в дітей. Педагогічний вплив на його розвиток здійснюється завдяки створенню розвивального просторового середо­вища, а також завдяки цілеспрямованому формуванню по­шукових засобів орієнтації з використанням усіх аналіза­торів. Робота з дошкільнятами в цьому напрямку має бути спрямована на розвиток дрібної моторики, зорового та слу­хового сприйняття мовлення і мислення.

□       Особистісна та соціально-психологічна готовністьвиявляються у ставленні дитини до школи, до навчальної діяльності, до вчителів і до самої себе. Саме соціальна зрілість - наріжний камінь готовності до навчання. Все шкільне життя і, насамперед, процес навчання поспіль під­порядковуються певним правилам. На сьогоднішній день чимало учнів не встигають у навчанні, але не через складні програми чи надмірну вимогливість учителів, а саме че­рез недостатню та слабку психологічну підготовку. Пробле­му породжують слабка мотивація, нерозуміння своєї но­вої внутрішньої позиції школяра.

Отже, центральним аспектом підготовки дітей до школи є формуваннямотиваційної готовності, тобто розвиток самосвідомості, перехід на новий рівень, де змінюються ставлення до са­мого себе, самооцінка. Це формування позитивної "Я-концепції, вміння взаємодіяти з дорослими та однолітками.

□ Емоційно-вольова готовність для малого школяра чи не найголовніша. Дошкільне дитинство - період, коли емоції та почуття переважають у житті дитини, вони й визначають її поведінку. Саме недостатня увага до роз­виткуемоційної сфери в дошкільнят зумовлює неадекватність пристосування багатьох першокласників до шкільного навчання. За наявності ж вольової готовності з'являється можливість керувати своєю поведінкою, що вкрай важливо для дитини під час перебування у школі.

Формування психологічної готовності дітей до учнівства потребує гармонійного поєднання всіх компонентів готов­ності до школи й передбачає діяльність педагогів дошкільної ланки освіти в таких напрямках:

♦Створення умов для повноцінного проживання до­шкільного дитинства.

♦Створення належних умов для навчання відповідно до індивідуальних особливостей розвитку кожного до­шкільняти.

• Просвітницька робота серед батьків.

♦   Корекційно-розвивальна робота (за потребою). Для успішного навчання у школі важливе також оволодіння майбутніми першокласниками загальнонавчальними вміннями та навичками. До складу їх, зокрема, вхо­дять такі вміння:

організаційні - вміння добирати обладнання для роботи на занятті, розкладати його в потрібному порядку; починати працювати відразу після вказівки вихователя; розрізняти основні елементи навчальної книжки (обкла­динка, корінець, сторінка), користуватися закладкою; пра­вильно сидіти під час читання і письма;

- загальнопізнавальні - вміння спостерігати, роз­мірковувати, запам'ятовувати й відтворювати навчальний матеріал: виділяти в предметах певні ознаки, розрізняти розмір, форму, колір, смак тощо; знаходити з двох об'єктів однакові, схожі й різні зовнішні ознаки; зіставляти гру­пи предметів за однією істотною ознакою; помічати зміни у спостережуваних об'єктах за орієнтирами, вказаними вихователем; робити (з допомогою вихователя) висновок-узагальнення після виконання завдання;

- загальномовленнєві - основні елементи культу­ри слухання та мовлення: вміння говорити в помірному тем­пі, чітко, вільно, виразно, з відповідною силою голосу; зо­середжено слухати вихователя (до 5 хв), відповідати на запитання за відомою і вільною моделями, зв'язно (трьома-чотирма реченнями) передавати почуте, побачене;

- оцінно-контрольні - засвоєння способів перевір­ки та самоперевірки, оцінювання зробленого: вміння знайти помилку в ході зіставлення результатів власної роботи зі зразком; оцінювати результати своєї діяльності за орієн­тирами, даними вихователем (правильно, красиво, що саме; якщо помилився, то в чому; що треба змінити, чого слід уникати в подальшій роботі).Зазначені загальнонавчальні вміння та навички форму­ються безперервно впродовж усього періоду дошкільного дитинства. Крім цього, педагоги дошкільних закладів ма­ють формувати в дітей деякі спеціальні знання та на­вички, необхідні їм для засвоєння програмового матеріа­лу: елементарні граматичні і математичні уявлення, навички складо-звукового аналізу слів з опорою на схему, вміння працювати з книгою, писати в зошиті, на дошці тощо.

У процесі педагогічного обстеження майбутніх школя­рів з'ясовуються:

Лінгвістичні знання й уміння: знання літер, уміння читати; виконання звукового аналізу слова; побудова фра­зи; словниковий запас; фонематичний слух; звуковимова.

2. Математичні знання й уявлення: лічба у межах 10 (пряма та зворотна); склад числа, розв'язання арифметичних задач на додавання та віднімання; уявлення про форму (квадрат, коло, трикутник, прямокутник, овал); просторові уявлення (верх - низ, правий - лівий бік).

До оцінно-контрольних дій, якими мають оволодіти ді­ти, що йдуть до школи, відносять: взаємооцінку і взає­моконтроль - уміння оцінювати та контролювати дії од­нолітків; самооцінку і самоконтроль - уміння оцінювати та контролювати власну діяльність. Оцінно-контрольні дії виконують подвійну функцію, виступаючи передумовою і засобом засвоєння знань, формування вмінь та навичок, а також найважливішою передумовою практичного засто­сування засвоєних знань, вироблених умінь і навичок.

Зупинимося на деяких особливостях прояву взаємооцінки та самооцінки, становлення яких передує появі дій вза­ємоконтролю та самоконтролю. У психолого-педагогічній літературі самооцінка в дошкільнят трактується як прояв усвідомленого ставлення до результатів власної діяльнос­ті, оцінка власних учинків, усвідомлення своїх умінь у різ­них видах діяльності.

Про сформовану самооцінку в дитини свідчать її вміння приймати вимоги педагога й відповідно планувати власну діяльність, ставити для себе посильні завдання, співвідносячи їх із суспільними вимогами.Як показують наукові дослідження, дітям (особливо мо­лодшого дошкільного віку) важче оцінювати власні вміння, ніж уміння однолітків, а тому оцінка дитиною самої себе є лише позитивною через недостатній рівень самосвідо­мості й постійне прагнення позитивної оцінки з боку до­рослих. Тож у роботі з молодшими дошкільнятами необ­хідно насамперед звертати увагу на формування в них взаємооцінки.

Самооцінка у 5-6-річних більш категорична, але не аргументована й часом неадекватна. Отже, саме в цьо­му віці слід розпочинати формування адекватної самооцін­ки, що відіграє неабияку роль у процесі становлення навчальної діяльності.Результативність відповідної виховної роботи досяга­ється завдяки зосередженню педагогом уваги дитини на різних проявах її поведінки в різних видах діяльності; за­лученню дітей до спільної з ним або однолітками оцінки результатів її роботи на занятті абощо; об'єктивністю й аргументованістю оцінки з боку дорослого і наявністю в дитини певних знань та вмінь відповідно до віку й до ви­мог чинних програм.

Безперечно, рівень розвитку самооцінки впливає на формування дій самоконтролю. Спочатку слід навчитися адекватно оцінювати себе, власні дії та вчинки, а вже по­тім-контролювати. Підсумком самооцінки є висновок про результативність своєї роботи через зіставлення її зі зраз­ком чи еталоном. Кінцева мета самоконтролю - виправ­лення дитиною виявлених помилок.

Отже, під самоконтролем слід розуміти здатність дити­ни контролювати власні дії в будь-якій діяльності й, зок­рема, в навчальній. Виробленню самоконтролю є дітей до­шкільного віку передує набуття навичок взаємоконтролю.Найбільш ефективними прийомами формування дій самоконтролю є такі: зіставлення зробленого із зоровим зразком - із записом на дошці, малюнком тощо; зістав­лення відповіді зі слуховим зразком - зі сказаним вихова­телем, магнітофонним записом абощо; порівняння із внут­рішнім зразком - наприклад, із завченим текстом; зіставлення з узагальненим внутрішнім зразком - із за­своєними правилами або нормами.

Доречні також слухові диктанти, дидактичні ігри на роз­виток пізнавальних здібностей дошкільнят. Розвиткові са­моконтролю сприяє використання на заняттях з розвитку мовлення, формування логіко-математичної компетенції, навчання грамоти та на інших заняттях схем-моделей, різ­номанітних планів відповіді, які допомагають малому кон­тролювати власні дії й коригувати їх у разі потреби.Успішність процесу становлення оцінно-контрольних дій дітей дошкільного віку визначається ще однією передумовою - наявністю педагогічної оцінки, тобто об'єктивного позитивного чи негативного висловлювання педагога щодо перебігу чи результатів діяльності дитини або щодо її вчинків. Найбільш ефективні в роботі з дітьми з дошкільнятами такі форми педагогічної оцінки: схвален­ня, згода, підбадьорювання, виражені словами й за до­помогою міміки, жесту, модуляції голосу: "Ти впорався; зараз уже краще; бачу, що старався" тощо.

Ефективність підготовки дітей до шкільного навчання, зокрема формування оцінно-контрольних дій, багато в чо­му залежить від педагогічно доцільної, правильно органі­зованої діяльності дошкільнят, особливо навчально-мовленнєвої.Спираючись на теорію М. Кагана про чотири взаємо­зв'язані види діяльності: комунікативну (спілкування), пізна­вальну, перетворювальну та ціннісно-орієнтаційну, доцільно дотримуватися такої структурної організації мовленнєвого заняття (та й усіх інших, окрім фізкультурного), де б забезпечувалося формування зазна­чених видів діяльності в їх взаємозв'язку.

На мовленнєвому занятті  потрібно розв'язувати завдання формування та розвитку різних аспектів мови (фо­нетичного, лексичного, граматичного, синтаксичного), а та­кож різних функцій мовлення. Неувага педагогів до багато­плановості та багатокомпонентності мови та мовлення призводить до уніфікування мовленнєвих занять із дітьми, що згодом може спричинити різні проблеми у формуванні в дошкільнят навчально-мовленнєвої діяльності.Подаємо модель комплексного заняття з навчання мо­ви та розвитку мовлення, завданнями якого є розвиток зв'язного мовлення дітей, лексична робота та виховання звукової культури мовлення.   -

Перша частина - спілкування. Розв'язуються завдан­ня розвитку діалогічного, мовлення. Запитання до дітей, спрямовані на актуалізацію мовленнєвого досвіду та ак­тивізацію наявної лексики, передбачаються саме на по­чатку заняття.

Друга частина - пізнавальна діяльність. Дітям про­понуються завдання на збагачення та актуалізацію лексики, водяться нові слова та мовні звороти, усуваються нелітературні слова.

Третя частина - перетворювальна діяльність. Уточ­нюється та закріплюється лексичний запас дошкільнят. Основною метою пропонованих завдань є з'ясування наявності в їхньому активному словнику певного слова чи мовного звороту, а також уміння правильно вживати це слово чи зворот, складаючи речення, фразу.

Четверта частина - оцінно-контрольна діяльність. Розв'язуються завдання розвитку зв'язного мовлення: мо­лодший та середній дошкільний вік - діалогічного; се­редній та старший дошкільний вік - монологічного (акти­візація фразових висловлювань, побудова монологів).Робота над звуковим аспектом дитячого мовлення (ко­рекція, виправлення фонетичних помилок тощо) триває протягом усього заняття, а от знайомство з артикуляцією, правилами звуковимови, диференціацією звуків мовлен­ня тощо ліпше здійснювати на окремому занятті з вихо­вання звукової культури мовлення, починаючи з четверто­го року життя.

Спільна робота дошкільного навчального закладу та початкової школи в інтересах дітей

Завдання

Пошук шляхів оновлення та вдосконалення системи дошкільної та початкової освіти;

Спрямування самостійної та самоосвітньої діяльності на розв'язання проблеми наступності й перспективності у навчанні та вихованні дошкільників та молодших школярів

Вдосконалення психічних, розвивально-виховних та дидактичних засад здійснення наступності і перспективності

Систематичний аналіз наявних труднощів в роботі вихователів ДНЗ та вчителів початкових класів

Педагоги та батьки шукають відповіді на запитання:

Чи стане школа для дитини школою радості

Як зберегти фізичне і емоціональне благополуччя дитини

Як допомогти дитині пристосуватися до шкільного життя

Складові успішності на шляху садок-школа:

Гармонійний фізичний

Психічний розвиток

Адаптація до соціальних змін Готовність до активної взаємодії з школою

Своєчасна розумна допомога дорослих

Рівень розвитку довільної сфери вихованців старших груп дошкільних навчальних закладів

ПЕРША СКЛАДОВА – психічної готовності до навчання в школі

ДОВІЛЬНІСТЬ УВАГИ – уміння дітей свідомо підкоряти свої дії правилу, орієнтуватися на задану систему вимог, уважно слухати і точно виконувати завдання

Мотиваційна готовність до навчання у першому класі загальноосвітньої школи вихованців старших груп ДНЗ

ДРУГА СКЛАДОВА шкільної зрілості

МОТИВАЦІЙНА ГОТОВНІСТЬ – це інтерес та бажання ходити до школи, готовність прийняти нову для дитини соціальну роль

Мотиваційна готовність зумовлюєється пізнавальною спрямованістю дошкільника, яка розвивається на основі властивої людям допитливості, набуваючи характерних рис перших пізнавальних процесів: прагнення пізнавати нове, що несе в собі школа, бажання опановувати грамоту і читання

Рівень психічного розвитку вихованців старших груп ДНЗ

ТРЕТЯ СКЛАДОВА шкільної зрілості:

РІВЕНЬ ПСИХІЧНОГО РОЗВИТКУ – це закономірний перехід від одних психологічних новоутворень до інших. Це розвиток відчуття, сприйняття, запам”ятовування, мислення, уваги, спілкування, мовний розвиток, самостійність, саморегуляція

ГОТОВНІСТЬ ДИТИНИ ДО ШКІЛЬНОГО НАВЧАННЯ (ШКІЛЬНА ЗРІЛІСТЬ)

як такий рівень морфологічного, функціонального, психічного та соціально-психологічного розвитку дитини, при якому вимоги систематичного навчання не будуть порушувати її здоров’я

ФІЗИЧНА ГОТОВНІСТЬ

відповідність віку росту, ваги, об’єму грудей, тонусу м’язів, пропорцій тіла, стану шкіри;

стан зорового та слухового аналізаторів;

загальний стан здоров’я;

стан ЦНС;

тонка моторика як готовність руки до точних та дрібних рухів

ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ГОТОВНІСТЬ:

пізнавальна активність;

розвиток пізнавальних психічних процесів (сприйняття, пам’ять, мислення, увага, уява);

загальна обізнаність;

сформованість пасивного та активного словникового запасу

ЕМОЦІЙНО-ВОЛЬОВА ГОТОВНІСТЬ:

відносна саморегуляція;

відносна емоційна стійкість, зменшення імпульсивних реакцій;

відносна стійкість до стресу;

вміння ставити мету, приймати рішення;

вміння самостійно виконувати завдання за наочним прикладом

ОСОБИСТІСНА ГОТОВНІСТЬ:

сформованість якостей спілкування з однолітками та дорослими;

позитивна самооцінка;

нестійка особистісна тривожність

Вплив педагогічних кадрів на процес розвитку особистості дитини

Створення сприятливого розвивального середовища в дитячих колективах старших груп ДНЗ;

Спостереження за особливостями індивідуального розвитку дитини в ДНЗ:

Забезпечення гармонійного та різнобічного розвитку особистості;

Визначення психічної готовності дітей до школи;

Розробка програми щодо подальшого розвитку індивідуальності кожного учня;

Психолого-педагогічна допомога учням із низьким рівнем адаптації до умов шкільного життя.

Основні напрямки роботи

Організаційно- педагогічна робота

Робота з сім'єю

Методична робота

Організаційно-педагогічна робота:

Вдосконалення соціально-педагогічного патронату ( охоплення дітей 5-річного віку дошкільним вихованням);

Доцільнысть впровадження " Школи майбутнього першокласника” ;

Проведення спільних позакласних заходів.

Методична робота:

Традиційні форми роботи:

-спільні наради;

-методичні обєднання;

-педагогічні виставки;

-обмін досвідом;

-взаємовідвідування занять, уроків

Впровадження в систему методичної роботи нетрадиційних форм:

- конкурси;

-методичні посиденьки;

-КВК.

Форми роботи з сім'єю:

Відвідування вчителями батьківських зборів у ДНЗ. Знайомство з батьками першокласників;

Лекції для батьків;

Анкетування батьків майбутніх першокласників;

Робота консультпункту для батьків у ДНЗ та школі;

Оформлення у ДНЗ і школі постійного куточка "Поради батькам майбутніх першокласників”;

Засідання круглого столу;

Зустрічі батьків майбутніх першокласників з представниками служб: медичної, психологічної, соціальної, правової;

Батьківська конференція.

ГОТОВНІСТЬ ДИТИНИ ДО ШКІЛЬНОГО НАВЧАННЯ (ШКІЛЬНА ЗРІЛІСТЬ)

як такий рівень морфологічного, функціонального, психічного та соціально-психологічного розвитку дитини, при якому вимоги систематичного навчання не будуть порушувати її здоров’я

ФІЗИЧНА ГОТОВНІСТЬ

відповідність віку росту, ваги, об’єму грудей, тонусу м’язів, пропорцій тіла, стану шкіри;

стан зорового та слухового аналізаторів;

загальний стан здоров’я;

стан ЦНС;

тонка моторика як готовність руки до точних та дрібних рухів

ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ГОТОВНІСТЬ:

пізнавальна активність;

розвиток пізнавальних психічних процесів (сприйняття, пам’ять, мислення, увага, уява);

загальна обізнаність;

сформованість пасивного та активного словникового запасу

ЕМОЦІЙНО-ВОЛЬОВА ГОТОВНІСТЬ:

відносна саморегуляція;

відносна емоційна стійкість, зменшення імпульсивних реакцій;

відносна стійкість до стресу;

вміння ставити мету, приймати рішення;

вміння самостійно виконувати завдання за наочним прикладом