Супутником дошкільного дитинства є запитання «чому»?
Дитячі запитання нескінченні. Дошкільників цікавить усе: і явища природи, і побутові речі, життя людей, і його власне існування. За характером запитань ми дізнаємось про інтереси малюка, його загальний розумовий розвиток та розвиток словникового складу мови. Дитина запитує, значить, розвивається, оволодіває новими знаннями.

Запитання — один із шляхів пізнання дитиною навколишнього життя, встановлення контакту з дорослими, уточнення уявлень та назв предметів. В одному разі в запитанні дитини висловлюється прагнення про щось дізнатись, в іншому — потреба ствердитись у своїх знаннях, іноді це бажання заявити про себе. Нескінченні «чому» часом дратують батьків, і вони намагаються «відмахнутися» від дітей відповіддю «не знаю», «у мене немає часу відповідати» та ін. У гіршому випадку батьки говорять дитині неправду, щоб якось відчепитись від набридливого «чомучки» або ж не втратити авторитет всезнайства. Іноді батькам і справді не вистачає знань, щоб відповісти на дитячі запитання. Частина ж батьків намагається відповідати п'ятирічній дитині досить детально, вживаючи спеціальні терміни, розмовляючи з нею, як з дорослою людиною. Мати Віталія Ш. пише: «Нашому синові 5 років. Віталій про все хоче дізнатися; його цікавить, як утворилась земля, звідки взялося найперше насіння, найперша людина, чому люди, які не працюють, не перетворюються в мавпу, як мурашки сплять, як працюють лампи денного світла, чому бувають війни. Хотілося б знати, на які запитання можна відповідати дітям дошкільного віку, а які залишати без відповіді чи, можливо, взагалі не помічати їх?».

Відповідь батьків насамперед залежить від характеру запитань. Всі запитання дошкільника можна поділити на кілька груп, які так чи інакше пов'язані з розвитком мислення та словникового складу мови.

Вже на третьому році життя діти звертаються до дорослих: «Що це таке?», «А це що?», «Як це називається?» Ці запитання допомагають малюку засвоювати нові слова, збагачувати і активізувати словник словами, які позначають предмети побуту, одяг, меблі, рослини, тварини та ін. Батьки повинні самі спонукати дитину до таких запитань і відповідати на кожне запитання. Наприклад, звернутись до малюка: «Що це у мене?», «Як це називається?», а потім запропонувати: «Тепер ти у мене запитай»...

Згодом дитина осмислює не тільки окремі предмети, явища, а й помічає різноманітні зв'язки та відношення, які існують між ними: холодно — птахи відлітають; пригріло сонце — сніг розтанув... Дитина дізнається, що ці зв'язки в мові позначаються відповідними словами, чує їх від дорослих: «Вже пізно, треба лягати спати». «Надворі мороз, одягнемо рукавиці». Пізніше дитина сама починає засвоювати причинні зв'язки, звертаючись до дорослих із запитаннями «чому?»: «Чому взимку так рано темніє?», «Чому тварини не говорять?» Завдяки цим запитанням дитина дізнається, що все в природі можна пояснити словами, що все має свою назву. Чим більше дитина одержує від дорослих правильних відповідей, тим швидше вона розвивається, опановує значенням слова, засвоює назви властивостей, відношень, закономірностей, що існують в природі.

Пояснення повинні бути доступними і зрозумілими дитячому розуму. Наприклад, батьки пояснюють шестирічній дитині «Чому взимку так рано темніє?», так: «Восени сонце з кожним днем все нижче пливе по небу, пізніше піднімається, раніше ховається. Все менш посилає на землю свого тепла і світла. Стає все холодніше і холодніше. А взимку сонце тільки на декілька годин з'являється на небі, та й то не щодня. Низько пливе на небі, за деревами і не побачиш. Як тільки сонечко сховається, починає темніти. А влітку сонце піднімається високо, світить довго, до самого вечора. Чим вище сонце, тим тепліше воно гріє, тим яскравіше світить».

Окремі запитання дітей можна залишити і без відповіді. Такі, як «Чому ми не падаємо, коли земля обертається?», «Чому не падає космічна ракета?», «Чому люди не можуть жити на небі?». Якщо ми почнемо пояснювати дитині одне явище, потрібно одразу говорити і про цілий ряд інших взаємопов'язаних явищ, які ще недоступні дитині цього віку. В таких випадках можна обмежитись відповіддю: «Про це ти дізнаєшся в школі, коли будеш вивчати математику, фізику, астрономію».

Рідше малюки звертаються з запитанням «Для чого?» — «Для чого людині вуха? волосся? руки?.. Для чого пташкам пір'я?»
Такі запитання допомагають маленьким дослідникам з'ясувати призначення предмета, засвоїти вираз «для того, щоб ...». «Людині потрібні вуха для того, щоб слухати, чути...», «Дерева білять для того, щоб зберегти їх від шкідників...». На ці запитання дорослі завжди повинні відповідати» допитливій дитині.

З раннього дитинства маленьких «чомучок» слід привчати звертатись до дорослих тоді, коли вони не зайняті серйозними справами.
Виникненню допитливого ставлення до навколишнього допомагають також правильно сформульовані запитання дорослих. Батьки завжди мають можливість запитати у дитини: «Що у тебе в руках?», «Для чого ти взяв олівець?», «Що робить татко?», «Що намальовано на картинці?» тощо.

Індивідуальні бесіди дорослих з дитиною сприяють розвитку дитячого мислення, формують вміння правильно висловлювати думку. Під час таких бесід слід використовувати різні за складністю запитання.

Дорослі повинні знати, що всі запитання поділяються на дві великі групи: основні й допоміжні. До основної групи запитань належать констатуючі запитання, тобто такі, що вимагають простої назви («Що це?», «Як називається?», «Який?», «Яка?», «Яке?»), причинні, часові, цільові («Чому?», «Для чого?», «Коли?», «Де?», «На чому?»). Серед допоміжних запитань можна виділити навідні та підказуючі. Навідне запитання дається дитині в тому разі, коли вона не відповідає на основне. Наприклад, дорослий звертається до дитини з такими запитаннями: «Що роблять колгоспники в полі, на городі?». Дитина мовчить. Навідні запитання. «Хто вирощує хліб та овочі на полі?». Підказуючи ж запитання вже містить у собі відповідь. Наприклад, до дитини звернулись з основним запитанням: «Які птахи залишаються у нас на зиму?». Дитина не відповідає. У цьому разі можна звернутись до неї з підказуючим запитанням: «Чи відлітають у теплі краї горобці?».
— Ні, не відлітають, зимують,— з радістю відповідає дитина.

Батьки повинні добре продумувати свої запитання, починати з легких, підказуючих і поступово ускладнювати. Своїми запитаннями дорослий збуджує дитячу думку, стимулює дитину до мовної активності, звернення ж малюків з запитаннями до дорослих збагачує й активізує дитячий словник.