Були собі Лисичка та Журавель.  Зустрілися якось у  лісі. Та такі стали приятелі!

Кличе  якось Лисичка журавля до себе в гості:

 — Приходь, — каже, — Журавлику, приходь, лебедику! Я для тебе — як для себе...

 От приходить Журавель в гості. А Лисичка наварила кашки з молоком, розмазала по тарілці та й припрошує:

 — Пригощайся, Журавлику, пригощайся, лебедику! Журавель до кашки — стукав, стукав дзьобом по тарілці — нічого не вхопив.

 А Лисичка як узялася до страви — і гарненько язиком всю кашу чисто вилизала.

 Вилизала та й до Журавлика:

 — Вибач, Журавлику, — що мала, тим тебе й пригощала, а більше немає нічого.

 — То спасибі ж, — мовить Журавель.

 — Приходь же, Лисичко, тепер ти до мене в гості.

 — А прийду, Журавлику, прийду, лебедику!

 На тому й розійшлися.

 От уже Лисичка йде до журавля на гостину. А журавель наварив такої смачної страви: узяв і м'яса, й картопельки, й бурячків — усього покришив дрібненько, склав у глечик з довгою та вузькою шийкою та й каже:

 — Пригощайся, люба приятелько, не соромся!

 От Лисичка до глечика — голова не влазить!Вона сюди, вона туди, вона й боком, і лапкою, і навстоячки, і навсидячки, і зазирала, і нюхала... Нічого не вдіє!

 А Журавель не гуляє: все дзьобом у глечик. Помаленьку-помаленьку — та й поїв, що наварив.

 А тоді й каже:

 — Вибачай, Лисуню, що мав, то тим і пригощав. Та вже більше нічого не маю на гостину.

 Ох і розгнівалась же Лисичка! Так розсердилась, що й подякувати забула.

 Так  вже їй Журавлева гостина до смаку припала! Та від того часу й не приятелює з Журавлями.