Жили собі дід та баба. Дід смолу гнав, баба дома сиділа, льон пряла. Якось баба напалась на діда:

 — Зроби та й зроби мені, діду, солом'яного бичка і осмоли його смолою.

 — Що ти, дурна, говориш, навіщо тобі той бичок здався?

 — Зроби, я вже знаю навіщо.

 Дід — нічого робить — узяв, зробив солом'яного бичка й осмолив його смолою.

 На ранок баба набрала льону і погнала солом'яного бичка пасти. Сама сіла, пряде кужіль і приказує:

 — Пасись, пасись, бичку, на травиці, поки я льону напряду! Доти пряла, поки й задрімала.

 Коли це з темного лісу, з великого бору біжить ведмідь, наскочив на бичка.

 — Хто ти такий? — питає. — Скажи мені! А бичок і каже:

 — Я бичок — третячок, з соломи зроблений, смолою засмолений.

 Ведмідь каже:

 — Коли ти солом'яний, смолою засмолений, то дай мені смоли обідраний бік залатати!

 Бичок нічого — мовчить! Ведмідь тоді його зараз за бік, давай смолу оддирати. Оддирав — оддирав, та й зав'яз зубами, та ніяк і не вирве. Сіпав — сіпав — ні!

 Затяг того бичка хтозна — куди.

 Баба прокидається, аж бичка й нема.

 — Ох, мені лихо велике! Де це мій бичок дівся? Мабуть, він уже додому пішов.

 Та мерщій днище й гребінь на плечі — та додому. Коли дивиться — ведмідь бичка тягає. Вона до діда.

 — Діду, діду, бичок наш ведмедя привів!

 Дід вискочив, оддер ведмедя, взяв і закинув його в погріб. Другого дня, ще ні світ ні зоря, баба вже взяла кужіль і погнала на толоку бичка пасти. Сама сіла, пряде кужіль і приказує:

 — Пасись, пасись, бичку, на травичці, поки я льону напряду. Доти пряла, поки й задрімала. Коли це з темного лісу, з великого бору вибігає сірий вовк та й до бичка:

 — Хто ти такий? Скажи мені!

 — Я бичок — третячок, з соломи зроблений, смолою засмолений.

 — Коли ти смолою засмолений, — каже вовк, — то дай і мені смоли засмолить бік, а то мені собаки обідрали.

 — Бери!

 Вовк зразу до боку, хотів смолу оддерти. Драв — драв, та зубами й застряг, що ніяк уже й не оддере: що хоче назад, то й ніяк. От і вовтузиться з тим бичком!

 Прокидається баба — аж бичка вже й не видно. Вона подумала: «Мабуть, мій бичок додому побрів», — та й пішла.

 Коли дивиться: вовк бичка тягає. Вона побігла, дідові сказала. Дід вовка в погріб укинув.

 Погнала баба і на третій день бичка пасти. Сіла та й заснула. Біжить лисичка.

 — Хто ти такий? — питає бичка.

 — Я бичок — третячок, з соломи зроблений, смолою засмолений.

 — Дай мені смоли, голубчику, приложити до боку: злющі собаки трохи шкури не зняли.

 — Бери!

 Ув'язла й лисиця зубами, ніяк не вирветься. Баба дідові сказала, дід укинув у погріб і лисичку.

 А далі й зайчика — побігайчика піймали.

 Як назбиралось їх, дід сів над лядою в погребі і давай гострити ніж. Ведмідь його й питає:

 — Діду, навіщо ти ніж гостриш?

 — Щоб з тебе шкуру зняти та зробити з тієї шкури і собі й бабі кожухи.

 — Ой, не ріж мене, дідусю, пусти краще на волю. Я тобі багато меду принесу.

 — Ну, гляди!

 Взяв і випустив ведмедя.

 Сів над лядою, знов ножа гострить. Вовк його й питає:

 — Діду, навіщо ти ножа гостриш?

 — Щоб з тебе шкуру зняти та на зиму теплу шапку пошити.

 — Ой, не ріж мене, дідусю, я тобі за те цілу отару овечок прижену.

 — Гляди!

 І вовка випустив.

 Сидить та ще ножа гострить. Лисичка виткнула мордочку, питає:

 — Скажи мені, будь ласка, дідусю, навіщо ти ножа гостриш?

 — У лисички, каже, — гарна шкурка на опушку й на комірець, хочу зняти.

 — Ой, не знімай з мене, дідусю, шкурку, я тобі і гусей, і курей принесу.

 — Ну, гляди!

 І лисичку пустив.

 Зостався один зайчик. Дід і на того ножа гострить. Зайчик його питає, а він і каже:

 — У зайчика шкурка м'якенька, тепленька — будуть мені на зиму рукавички й шапка.

 — Ох, не ріж мене, дідусю, — я тобі стьожок, сережок, намиста доброго нанесу, тільки пусти на волю.

 Пустив і його.

 От переночували ту ніч, коли на ранок, ще ні світ ні зоря, аж стук — стук щось до діда в двері. Баба прокинулась:

 — Діду, діду! Щось до нас у двері стукає, піди подивись! Дід вийніов, — коли — то ведмідь цілий вулик меду припер. Дід узяв мед, та тільки ліг, аж у двері знову — стук — стук! Коли вийшов — аж вовк повен двір овець нагнав. От незаба ром лисичка принесла гусей, курей — усякої птиці. Зайчик понаносив стьожок, сережок, намиста доброго. І дід радий, і баба рада.